Отрута

5

   Я припустив, що найкращим буде підкупити його чимось смачненьким. Потрібно було лиш вирішити піца чи тортик. Вибрав останнє, бо з піцою більше нюансів, які можуть не сподобатись таким як він, а от солоденьке точно люблять усі.

    Поставив чайник і відразу попрямував за ним. Треба було починати мирно.

– Яне, ти вдома?

– Мене немає, – почув я з глибин його кімнати той же байдужий голос.

– Знаєш, у мене тут торт є, але увесь я не з’їм, тому вирішив покликати тебе. Прийдеш?

    Та він і не думав йти назустріч: – Просто викинеш лишнє та й усе. Чи ти вважаєш, що я доїдаю за іншими?

– Яне, я лише хочу пригостити. І знаю, що потрібно ділитись. Не можна смачненьке жерти самому, – спробував переконати.

    Я уже відверто підлизувався, на що отримав ще гіршу звістку: – От зараз прийде моя сестра, то й пригощатиметесь. Бажаю успіхів.

    Оце так хамство. Ніяких тобі хоча б “дякую, але змушений відмовитись”. А я ж вибирав найкраще, старався.

    Та все було не так просто, як йому здавалось. І це якраз те, що треба: водночас здійсниться помста та з’являлась можливість витягнути його хоч на якусь розмову.

– Любий, а ти забув, про що ми домовлялись? – затягнув йому манірненько. – Перед Аріалою ми ж з твоїх слів “чудово порозумілись”. І потрібно показати наскільки. Тому виходь.

– Скажу, що у мене термінова робота, – якось зніяковіло відповів він.

– Невже на твою сестру це подіє? – не вгавав, відчуваючи свою перевагу. – Ви ж ще та сімейка Моріарті*.

І тут він засміявся: – Ого, ангел нас геніями обізвав?

– Але злими, – парирував йому. – Питання лиш, хто геніальніший.

    І здається наживка спрацювала.

    Вампірка з’явилась через дві години. І чомусь саме зараз вона сприймалась зовсім іншою. Усі оці хижі погляди та усмішки уже не наганяли жаху. Не було колишніх загравань чи спроб показати із себе якусь вимогливу принцесу. Навіть одяг був не настільки вульгарним. Звичайна сестра просто зайшла провідати свого брата. Можливо після того, як побудеш з тиграми в клітці, а вони тебе досі не з’їли, то починаєш сприймати їх простими кішечками? Чи то я зарано розслабився?