Отрута

2

    Ці два дні промайнули майже непомітно. Потрібно було потурбуватися про чистоту в домі, а також виділити окрему кімнату для свого гостя. Не хотілось, щоб він жив надто поблизу до мене, але й селити його на першому поверсі було проблематично. Справа в тому, що нижній ярус був повністю розрахований для вечірок, я забрав звідти все важливе, знаючи, що розпалений гулянкою народ нічого не стримає. Другий же я, на той час, міцно замикав. Він був суто моїм.

    А тут виходило, що я маю впустити туди зовсім чужу людину. Ще й яка, можливо, матиме на мене якісь плани.

    Моя кімната була з самого початку коридору. Навпроти розміщувались душова і туалет, а далі вздовж проходу було ще чотири приміщення. Я обрав те, що в самому кінці. Подальше. Зібрав туди усі потрібні меблі, такі як ліжко, стіл, пару крісел, бо в загальному цього всього в мене було не так багато – дім переважно пустував.

    Під кінець я уже навіть радів, що нарешті буду не сам. Справа в тому, що я з тринадцяти років живу один. Батьки тоді поїхали закордон в пошуках роботи, а мене залишили під наглядом тітки, яка не горіла бажанням забирати мене до себе і всього лиш навідувалась раз в тиждень. Час від часу ще деякі “турботливі” сусідки наглядали. Напевно тому і з’явились вся ця замкнутість і невпевненість. Але водночас я багато чого навчився. Сам. Мене ніхто не обмежував.

    Була уже шоста вечора, потрібно було рухатись. І тільки взявся за наступну справу, аж тут подзвонили у двері. “Щось зарано” подумалось.

    На порозі мене чекав чомусь дуже довольний собою Нік. І в руках він тримав якийсь дивний величезний пакет. А поряд стояв ще один хлопець. Здається це той, з котрим він тоді, в перший день нашого знайомства, спав в обнімку.

– Привіт, що поробляєш? Не зайнятий? – спитав веселий драконяра. – У нас до тебе важлива справа. Але якщо ми невчасно..?

– Хм, є трохи. Хоча… (я задумався. А це ж ідея!) … ви дуже вчасно! – і одразу почав силою затягувати їх до хати. – Пішли, якраз допоможете. І швидко, бо я не встигаю. Кидайте тут свій пакунок, потім заберете.  

     Нік здавався розгубленим: – Та ми, вроді, не планували… Але якщо так просиш… Чи може спочатку поговоримо?

– Розмови або в процесі, або опісля, – заперечив йому.

– Гаразд, можливо так буде краще. Показуй, що там у тебе.