Отрута

4

    Ми уже цілий тиждень поводились так, буцім іншого взагалі не існує у світі. Абсолютно не спілкувались, не перекидались навіть короткими “Привіт” чи “Як справи?”. Він майже постійно перебував у своїй кімнаті і зустрітись з ним можна було хіба що на кухні чи у ванній, або ж біля пралки. Він ніколи не приходив дивитись телевізор, а також, здається, його не цікавив спорт, на зразок футболу чи боксу. Я взагалі не знав чим він живе. І це мене турбувало.

    Одного разу, коли йшов обідати, я став мимовільним свідком того, як він спілкувався по телефону. Як зрозумів із розмови це була Аріала.

– Що ти хочеш? – почав він на улюблених тонах. – Зі мною все гаразд…Не потрібна мені твоя допомога, я сам добре справляюсь…Яка ти приставуча…Та все просто ідеально, ми чудово порозумілись…

    Але на останніх словах, побачивши мене, він чомусь вибив дзвінок і відразу попрямував до себе. Ага, порозумілись так порозумілись.

    Наступного дня я був відсутній до пізнього вечора, та коли повернувся, просто в прямому сенсі не впізнав свого житла. Він переставив меблі у вітальні, пересунув холодильник і взагалі я більше нічого не міг знайти. Це чортеня чомусь знущалось з мене на повну.

    Не витримавши, я вибіг нагору і затарабанив до нього. Та він і не думав відчиняти.

– Чого тобі? – запитав монстр крізь двері. – Уже пізня година. Нормальні люди самі відпочивають й інших не турбують.

– Ти що наробив? – бісився я. А його ігнор лиш добавляв емоцій. – Сам же казав, що не любиш, коли чіпають твої речі. І тут же поліз переставляти мої?

– Та ти б мав бути вдячний. Я усе поприбирав, викинув те, у чого закінчився термін придатності, розставив речі для більшої зручності. Холодильник взагалі не був розрахований на ту розетку. А до нових місць звикнеш – нікуди не дінешся, – і все цей біс говорив з такою легкістю, буцім господар тут він.

– А тебе хтось просив про це? – не розумів його.

    Та холод в цьому голосі не здавався: – Байдуже. Є бажання – повертай усе на попередні місця. Це твоя особиста справа.

– Мені б спочатку знайти де і що стоїть, – але відчув, що це “безпощадне стерво” навіть не підкаже. Буде лиш спостерігати як я мучусь.

    А от найвеселіше стало, коли я помітив, що він навіть зібрав мій чистий одяг з сушки і розклав на полицях. Якого милого? Кімната і одяг, а особливо білизна – це ж взагалі під найвищою забороною. То ж особистий простір, який не можна порушувати. Але тут же промайнуло в думках “Цей монстр дійсно потурбувався про МОЇ речі? Не просто скинув як-небудь на першу ж поверхню, а дуже акуратно склав? Не знаю, які наміри насправді він переслідував, та факт залишається фактом. Чи може мені сниться? Бо це щось неймовірне.”

    Саме в цей момент я зрозумів, що нам все таки потрібно поговорити. Друзями може і не станемо, але у нього досить цікаве бачення світу. А чужа думка не завжди неправильна тільки через те, що мозок її важко сприймає.