ШКOOL

10

- Ей, Хан. Хані... Хан Джисон, підйом.

Джисон крізь густий і хаотичний сон чув, як його кличуть, але не міг второпати хто це, і взагалі, де він і що відбувається. Хлопчина через силу привідкрив тяжкі повіки, намагаючись сфокусувати погляд. Прокліпавшись він впізнав риси свого паралельнокласника, що сидів поруч та очікуюче дивився у відповідь. У приміщенні було темно, і лише м'яке світло настільного ліхтарика окреслювало силует хлопця.

- Мінхо? Чого тобі? - прохрипів він, потираючи кулачками заспані очі, а потім різко сіпнувся на місці, витріщаючись на обличчя навпроти. - Ти! Ти що тут робиш?! - він швидко підвівся на лікті, і мало не викрикнув з переляку, коли на ковдру з чола сповзла волога тряпка.

- Тихше. Краще ляж. - Лі натиснув тому на плечі, опускаючи юнака знову на м'які подушки. - Тобі потрібно випити лікарства.

- Ти що, моя мамуля? - Саркастично хмикнув Хан, прикриваючи повіки від сильного головокружіння. - Чому ти тут? Чому мені так кепсько?

- Думаю, ти все ж простудився вчора. У тебе піднявся жар, холодна тряпка, звісно, мало що дала, тому краще випий це, і лягай далі. - Лі простяг йому білу пігулку. Він часто був сам з собою вдома коли хворів, тож у ліках розбирається нормально.

- Як ти сюди потрапив? - потираючи заплющені очі, змазано перепитав Джисон.

- Сюди? Це мій дім. - Мінхо усміхнувся, спостерігаючи як Хан в моменті розплющив очі, озираючись довкола. - Страшно?

- Ей, Лі Мінхо, ти що надумав? - Джисон насторожено глянув у вікно, за яким була глибока ніч. Він слабкими руками натягнув вище ковдру до підборіддя і спостерігав за діями ровесника.

- Я не збираюсь тебе ображати. Просто хочу, щоб твоя простуда швидше пройшла, довбню. - Відвів у бік погляд Мінхо, перебираючи у руках білу пігулку. - Або п'єш і не вийобуєшся, або шуруєш до лікарні?

Хан мовчки кліпав очима. Що це за раптовий наплив грізної турботи на цього засранця? Чи хіба він планує якийсь пранк? У Джисона вже голова закипала від зайвих думок. Навіть, якщо його зараз обманюють, то яка різниця? Не вперше.

Хлопчина простяг тремтячу руку долонею вверх, куди Мінхо поклав таблетку. Запивши її водою, Хан знову вмостився головою на подушках та непомітно для себе провалився в сон. А Лі продовжив сидіти на краю ліжка, спочтерігаючи за нічним небом за привідкритим вікном та думаючи про щось своє.