ШКOOL

14

Джисон тримає горнятко гарячого чаю огорнувши його долонями, щоб погріти таким чином руки, поки Рюджин весело розповідала про плани на прийдешні зимові канікули. У їдальні звично лунав гомін: хтось лише розбирав підноси із обідом, а хтось вже теревенив із однокласниками за столом, наминаючи локшину. Фелікс та Хан передбачувано прихопили і по порції для Лі та Чанбіна, яких після уроку затримав учитель і які досі не приєднались.

- ... але найкрутіше те, що ми з батьками плануємо з'їздити на снігові гірки у Сеулі. - мовила Рюджин, перебираючи їжу у тарілці паличками. - А Мінхо і Чанбін таки не прийдуть?

- Ні, вони вже тут, - мовила Черьон, вказуючи подрузі за спину, яка обернувшись помітила математиків, що прямували до їхнього столику.

Хлопці коротко привітались, і Чанбін одразу завалився на законне місце біля Фелікса, приступаючи до обіду, поки Лі залишився стояти. Не довго роздумуючи, він стягнув свій шкільний піджак та накинув рудому парубку на плечі, чим змусив того здригнутись.

- Це що таке? - запитав Хан, округлюючи і без того великі карі очі.

- М? - Мінхо присів поряд, не підводячи на нього погляду, та взяв палички для їжі, наче тільки що нічого не відбулось.

- Це? - Джисон повністю обернувся до спокійного Лі, вказуючи пальцями на піджак на плечах; за столом усі мовчки спостерігали. Чанбін вичікуюче дивився на свого темноволосого друга поглядом "тільки не випори якоїсь дурні".

- Це... - Со завмер із печевом в роті, очікуючи чогось типу "я бачу, що тобі холодно" або "не мерзни", але Мінхо є Мінхо. - Ходиш тут синій від холоду, диви скоро і шморгати почнеш та шмарклі пускати. Це дратує.

Чанбін навпроти поперхнувся, а решта почали обговорювати задуми на канікули, поки Хан вирівнявся на стільці. Юнак завернув очі, але все ж просунув руки у рукави теплої одежі - гордість гордістю, та дратуватись на Мінхо простіше коли тепло.

...

- А що ти думаєш я повинен був сказати?! - хоч і пошепки, проте Мінхо було чутно мало не на весь магазинчик.

- Ну, як мінімум не згадувати про шмарклі за обіднім столом, кува ж його за ногу?!

Джисон вже кілька разів встиг зрозуміти, що від посиденьок Мінхо і Чанбіна у круглодобовому магазинчику не буде жодного толку. Поки Хан розклеював акційні цінники на полички в іншому кінці залу, математики (які так впевнено поривались прийти сюди, щоб допомогти із роботою) докоряли один одному за столиком, на якому вже зо п'ятнадцять хвилин лежали неторкані закуски.