ШКOOL

18

Джисона розбудило копошіння на кухні. Він звик прокидатись від подібного шуму, оскільки єдина кімната в помешканні була з'єднана з кухнею невеличким проходом, тож завжди було чутно, як Джунха готує сніданок. Проте зараз вдома її не було, і до Хана повільно дійшло усвідомлення того, ХТО зараз на кухні. Він ледве розліпив очі, помічаючи чорний чубок у кімнаті навпроти. Дивно, що він не прокинувся, як тільки Мінхо виповз з-під ковдри: спати в обнімку для них вже стало традицією і відсутність персональної грілки одразу стала б помітною.

- Привіт. - Мінхо поставив горнятко свіжого чаю на стіл, за який всівся рудий.

- Ми тепер вітаємось? - пробубонів Хан, потираючи заспані очі.

- Можемо й не тільки словами вітатись... - Лі уважно спостерігав як Хан відпиває чай.

- Угу. - Джисон кивнув, але коли усвідомив сенс сказаних слів у співставленні з вчорашнім вечором, хлопець поперхнувся, закашлявшись. - Ти, блять...

Мінхо дзвінко засміявся, спостерігаючи, як рудоволосий гнівно витирає пролитий на стільницю чай. Раптом Хан замахнувся вологою тряпкою у бік математика, проте не встиг і зачепити хлопця, як той акуратно вхопив його рукою за талію та притиснув до кухонного столу позаду, обпершись руками по боках. Лі уважно з усмішкою спостерігав, як Джисон розгублено бігає поглядом по кімнаті, уникаючи глибоких карих очей.

- Ти диви, ще пару секунд тому хотів мене відпиздити тряпочкою. А зараз що, зашарівся, Джисоні? - Мінхо піймав момент і швидко та невагомо цьомнув рудого у губи, коли Хан повернувся до нього обличчям, щоб заперечити його слова.

Джисон після легкого шоку відкрив рот, щоб нагнати на темноволосого, проте той знову цьомнув його, але вже в щоку. А потім ще раз, і ще раз, все сильніше насуваючись на рудого так, що Хан майже лажав на стільниці позаду.

- Мінхо! Перестань...

- Добре.

Лі відсторонився, що Джисона помітно розчарувало, хоча сам розумів, що просив зупинитись. Він ще соромився перед ровесником і не звик до такого прояву тактильності, але одразу з цим подумав, що коли, як не зараз йому відповідати взаємністю. Тож не встиг Мінхо відійти назад, як Хан обережно притягнув його рукою за шию ближче, повільно цілуючи, як той показував вчора вечором.

Поцілунок був довгим та палким, від чого в Джисона вже гуділо у вухах. Він відчував, як дихання Мінхо стало важчим, а руки все гладили талію рудого. В якийсь момент Лі підніс його, саджаючи на стіл позаду, при цьому не перестаючи цілувати.