Життя це дні, а дні - буття.

Історія про одну ніч

На тротуарі почало з'являтися світло від ліхтарів, засліплюючи зорі, що так легко й невимушено цяткували небо.
Відкинувши голову, щоб роздивитися небо охоплене світловим шумом міста, було видно як воно півкулею охоплює Землю.
Тримаючись за міст дівчина так і стояла: поглинаючи кожну зорю й роздивляючись ледь помітні хмаринки.
"Місяць шалено гарний, й як завжди посміхається з розумінням".
Пройдуть роки й ніхто не пам'ятатиме цього моменту. Гарного й неповторного. На нього накладуться найсвіжіші спогади, що, здавалося, були навіть краще за цей старий, зашарпаний.
Але, дівчина хотіла, щоб саме цей момент був назавжди з нею в спогадах. Тож вона відірвала руки від мосту, перебралася через перило й пірнула у чорну воду.
Ставок був не глибоким й неприбраним. Вода немов липла до шкіри, але це не мало значення.
Й вона його запам'ятала. А місяць все так само їй посміхався з цією щирою посмішкою.