Як боляче гризе минуле,
Яке ж це дике почуття.
Прокинулась, бо вже трусило, прокинулась, бо сльози на щоках.
І знову й знову я повертаюся назад.
І знову думаю про все.
Ці зміни убивають спогади,
ці зміни знищують усю пам'ять
Ці зміни забирають мої почуття,
Життя забрало в мене,
залишивши мене без них.
І тепер я думаю,
чому ж боятися смерті,
як потрібно боятися життя?
Біль несе життя - не смерть.
Страждання, страти, відчуття - це є частина життя.
Зникнення, темінь та розщеплення - ось це вже смерть.
Але куди іде душа?
Як же ж я хочу вірити...
Вірити, що вони все ще зі мною.
Не тільки в спогадах.
А й в сльозах, в серці, що не мерці вони.
Вони усе ще зі мною.
Прошу, не йдіть.
Я вас не забуду.
Не йдіть. Я не хочу лиш вашої частинки,
НЕ хочу тільки спогади чи знання.
Мені все одно на це визнання.
Я хочу, щоб ви були тут, зі мною.
Не хочу, щоб ви переслідували мене в снах,
з вашими мертвими очима.
Я хочу бачити вас зі мною, у цьому реальному житті.
Я так сумую.
Мій мозок все ще вас шукає уві сні.
Моя свідомість вас шукає,
бо не можу усвідомити це я.
Не можу вірити, що вас немає.
Ви є.
Ви є.
Ви є.
Тут, поруч зі мною.
Будь ласка.
Будьте тут.
Хоч вже не фізично, але залиштеся.
Я так егоїстично хочу, щоб ви зосталися.
Мені замало спогадів,
Я не розумію куди ви пішли.
Для мене ви завжди живі.
Ви завжди зі мною.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Життя це дні, а дні - буття.
PoetryВірші, які описують мої дні, враження, спостереження або думки.
