Життя це дні, а дні - буття.

16 листопада 2020

Не знаю я як це почути.
Ці дивні спогади ураз їдять усі мої надії на згадку пісні золотої,
що крила сенс вона колись,
Чи гімн це був чи колискова?
Ураз згадать не можу я,
вона лишень в далекім гаї із вітром ритм заводить знову.
Цей скарб залишився не в люду,
А в пісні тій що грак співає.
Почути можете його, та прислухайтеся скоріш, невже не бачите образ?
Ще нитки бабині співають теплом й надією обливають, а та роса що під ногами, невже не чуєте її?
Ох люде, люде як же так?
Ви губите скарби природи!
Чудово, що є ті ж птахи, ще є надія та турботи, що принесе цей шифр знань?
Він пісню нову з гаю й роду, що ваш він ще з покон віків, складе неначе діві вроду, чудові для ланів акорди.