Кожна пригода починається з героя, який росте й розвивається, щоб стати найсильнішим й досягнути своєї мети . Але що робити, коли ти вже й так найсильніший і тобі нема до чого йти? Саме таким є Річард - маг, якому доля приготувала несподівану приго...
Корабель летів попід хмари. Міста й селища, подібні на невеликі плями десь далеко на землі, минали одне за одним. Вітер роздував темне волосся Річарда. Сам юнак стояв й дивився кудись вдалечінь.
- Куди ми летимо? – Вольпа перервала його роздуми.
Маг випрямився й поклав праву руку на потилицю.
- Я зовсім забув про тебе.
- ...
- Ми летимо подалі звідси, з Олоріну, в Дун Хілім.
- Дун Хілім... - тихо сказала ельфійка.
- Так, я знаю, що під час Великого Розколу ельфи й гноми розірвали всі зв'язки, але якщо ми хочемо сховатись, то їхні гори – чи не єдине місце, де нас не знайдуть.
- Ми можемо полетіти в Ен Танес.
- Якби могли, то вже були б там. Хоча не впевнений чи ельфи б прийняли людину в своєму лісі після всього того.
- Ти правий. Після всього, що люди зробили ельфам, їхня нога більше не ступить в священні ліси.
- Я вже казав, що люди бувають різні.
- Ні! Всі люди однакові! Всі вони мають нас за рабів! – злісно кричала Вольпа.
Вислуховуючи ельфійку, Річард почав відхилятись назад притримуючи себе магією вітру й через секунду він вже лежачи висів над поверхнею «корабля». Юнак сумно глянув на ельфійку й промовив
- Раб буде рабом доти, поки він думатиме, що є рабом.
- Та як тобі взагалі язик повертається?! – мало не гарчала ельфійка дивлячись на хлопця.
- За весь час протягом якого ти мене знаєш, я хоч раз назвав тебе рабинею чи ставився до тебе як до рабині чи ти сама весь час повторюєш це й злишся? – спокійно сказав хлопець.
