Верховний маг

Частина 5

/* В декого не було натхнення, а тому тримайте нову й знову не редаговану частину тільки зараз*/

- Скільки ми вже їдемо, га ,Річарде?

- П'ять днів, шість годин, двадцять три хвилини і – хлопець на мить задумався – приблизно сорок дві секунди.

- Ти казав, що зможеш начарувати корабель через три дні...

- Ну... Схоже мої сили досі не відновились.

- Якось ти звучиш не переконливо.

Річард розвів руками.

- Все рівно вже через два дні ми прибудемо в Тремор.

- Коли ти говорив про північ, не думала, що ми заліземо в самий центр цього зміїного гнізда. Думаєш Лже-Король не прийме жодних мір?

- Розраховую на те, що прийме.

Вольпа скривилась.

- Тобто ти хочеш аби нас схопили й доставили до його престолу?

- Не так вже й багато людей на цьому світі, які можуть напасти на одного з Великих Магів й пережити цю зустріч. Це повинен бути або такий самий Великий Маг, або...

- Майстер меча!!! – голосно викрикнула ельфійка й кинулась прямо на хлопця, притиснувши його до дна возу, на якому вони їхали.

Наступної миті почувся тріск деревини й голосний гомін птахів. Десятки древніх дерев довкола вмить були зрубані, наче молода трава, й один за одним почали падати на землю видаючи голосний стук.

Кінь, який тягнув воза, впав замертво позбувшись своєї голови.

Наступної миті ельфійка швидко зірвалась вже з сильно натягнутою стрілою й шепчучи якісь слова вистрілила кудись в сторону гір, які були праворуч дороги. Як тільки стріла відірвалась від тятиви, її оточила якась дивна енергія, ніби сам вітер сприяв їй і не чинив опору. Роздався дзвінкий звук, після чого хрускіт. З величезної скелі, в яку влучила стріла, посипались великі глиби.

- Твоя швидкість варта похвали, раз ти змогла ухилитись від мого удару, ще й врятувати цього триклятого мага. – почувся теплий і спокійний чоловічий голос.

Вольпа швидко повернулась й відчула як вістря меча притиснуте до її горла. Прямо перед нею, на місці, де кілька хвилин тому вона з магом сиділа й балакала, стояв високий чоловік.