Верховний маг

Частина 4

- А розкажіть ще про ваш дім! – вигукнув один з малих дворфів, які зібрались довкола Вольпи.

- А правда, що ви живете на деревах? – тихо промовила одна з дівчаток.

- Дітки, на сьогодні хватить. Вже пізно й ваші батьки напевно будуть переживати за вас. – спокійно сказала Вольпа.

- Але пані, ви з дядьком Річардом вже завтра від'їжджаєте... - з ноткою суму сказав худий рудоволосий хлопчина.

- Хто вам таке сказав? – здивовано перепитала ельфійка.

- Всі в місті так говорять! – відповів малий.

- Ага-ага! Моя мама теж говорила про це з тіткою Доріс! – додала чорнява дівчинка.

Вольпа задувалась.

- Агов, шпана, дайте жінці спокій. Барік, по-моєму я бачив твого батька й він шукав тебе з товстим паском в руках. – грубим голосом сказав Торвальд.

Рудоволосий швидко зірвався із свого крісла й вибіг з корчми, а слідом за ним й решту дітлахів.

Торвальд повільно підійшов й підсів за стіл Вольпи. Дворф поставив свій великий кухоль на стіл проливши трохи елю, та схоже, що ельфійці було байдуже на це й вона продовжила спокійно їсти дивні фіолетові фрукти, які можна було знайти тільки тут, в місті Дун Хімліні.

- Ніяк не можу звикнути до смаку цих фруктів. Щось середнє між яблуком й огірком. Як ви їх звете, кусакі? – раптом заговорила ельфійка.

- Катакі.

- Точно.

- Отож, завтра ви покидаєте Дун Хімлін.

- Ага. Не можу повірити, що вже пройшло три місяці. Схоже... схоже, що я вже звикла до цього місця.

Дворф голосно зареготав. Ельфійка й собі посміхнулась.

- Скільки живу, але не міг навіть подумати, що коли-небудь почую такі слова від ельфійки. – весело сказав дворф.

- А я не могла подумати, що буду сидіти й от так спокійно говорити з дворфом.

- Отже, куди вирушите? – вже спокійніше сказав Торвальд.

- Якщо чесно – я не знаю. Він згадував про північ, але куди саме не казав.

Торвальд трохи нахилився в бік Вольпи.

- Послухай, я хочу дати тобі одну дружню пораду. Я давно знаю Річарда й можу сміло сказати, що він далеко не такий безтурботний і веселий, яким всі звикли його бачити.