Верховний маг

Частина 11

Як тільки сонце вийшло з-за горизонту, Річард зняв свій браслет і його вигляд змінився на вже звичний для Ани. Це спочатку налякало Кабегара, але тепер він вже йшов як зазвичай, лише зрідка маг ловив на собі його швидкий і підозрілий погляд.

Через декілька годин пішого ходу, група дійшла до межі, яка розділяла світ звичних людей і світ міфів та легенд. Троє стояли перед смугою дерев верхівки яких, здавалось, сягали самого небосхилу. Промені сонця переливались на краплинах вчорашнього дощу, що досі стікали по досі зелених, хоча вже й була пізня осінь, листочках багатолітніх дерев.

Річард підняв руку, зупиняючи своїх компаньйонів й дав кілька кроків вперед в сторону дерев, та коли він вже був за крок від початку лісової смуги, як, майже без звуку, перед ним приземлилось трійко стріл.

Річард нахмурився.

- Розвертайся і йди в зворотному напрямку. Видно ти не звідси, оскільки не знаєш, що людям заборонено йти в цей ліс. – дзвінкий голос пролунав звідкись із дерев.

- Вас мали попередити, я прийшов сюди аби зустрітись з Еіл Меріель.

- Все вже було сказано. Розвертайся і йди, якщо не хочеш отримати стрілу межи очі.

- Трикляті дітлахи. – пробубнів маг, після чого вже голосніше промовив. – В такому випадку я вимагаю зустрічі з старійшиною.

- Погано чуєш?

Вмить стріла приземлилась перед самим чоботом Річарда, та він навіть м'язом не ворухнув, на відміну від Кабегара, який вже поклав руку на руків'я своєї сокири.

- En laree nos elus. Ni mo cesarus des farel Ame!

- Denes til irosis. – пролунав вже тремтячий голос.

Річард повернувся й скрегочучи зубами посунув до Ани, попутно витягуючи уламок меча з-за поясу.

- Дівча, зроби те, що ти робила тоді в залі. Покажи їм свою силу і віддай наказ провести нас до їхнього правителя. – юнак протягнув уламок вперед.

Дівчинка спочатку невпевнено взялась за руків'я, але вже за мить меч почав вібрувати, прийнявши свою хазяйку. Руни на його лезі почали злегка світитись, як і очі Ани, що стали більше схожі на чисте безхмарне небо. Дівчина впевненіше перехопила меча й покрокувала вперед. Її кроки були швидкими й впевненими. Через кілька секунд вона вже дійшла до межі з лісом, де кілька хвилин тому стояв Річард, але на цьому вона не зупинилась, а дала ще крок вперед. Вмить одна стріла націлено полетіла в плече дівчини, та швидким рухом, ніби не навіть не дивлячись на стрілу, вона розрубала її на двоє. Від такого вчинку гілки дерев заскрипіли, а листя зашаруділи.