Після того як я приїхала додому мені просто було не до балету,не до школи...Я просто сиділа і ридала в подушку. Вмене не було ніякого настрою я просто відчувала,що я нікому не потрібна...І через свої ж думки я далі просто сижу вже третю годину сама в своїй кімнаті....
Єдине,що хороше я знаходила в своїй голові це те,що вже кінець семестру....І те,що мене не будуть заставоятиробити уроки або вчитися в мене є поважна причина для того,щоб не ходити в школу і мені виставлять семестрові за перший семестр.....
Так я була рада за це,але чому можна раді коли ти ростом дуріти від своїх думок.....Тому я зі сльозами на м'якій подушечці я простот заснула.....Вже не думаючи ніпро,що.......
У війні мені приснилось дещо не звичне.......Те, що Кріс не вижеве....
І від цього жаху я і прокинулася і далі почала істерити......хоч я знала,що це не так....
Цього ж дня до нас мали приїхати батьки Кріса,тому мама до пізна готувала гостьову кімнату....я очевидно прокинулася десь опівночі,бо мама тихо відчинила двері моєї кімнати ,але я прикинулася ніби я спала...І вона вийшла з кімнати.......
Це довго очікувана глава бо я довго не писала,у мене не було настрою і у мене є до вас запитання. Воно дуже важливе тому,що вирішиться доля Кріса і Ешлі.....
Ви хочете хепі енд чи сумний кінець?
ВИ ЧИТАЄТЕ
Історія балерини
FantasyЯ Кетлін і я балерина. Я б хотіла бути такою відомою як і Крістіна Паф,але життя склалося по іншому...
