В кімнаті панує суцільна темінь.
Вона запанувала не тільки невеличке приміщеня, а й душу і здоровий розум молодого хлопця,який притулився головою до однієї з стін.Навколо тільки спокій і тишина.Проте самотність потурбував телефонний дзвінок.
Мелодія смартфону почала різати слух юнака і він був змушений відповісти надокучливому співрозмовнику. На іншому кінці дроту почувся низький чоловічий голос,який був добре знайомий нашому головному герою.
-він на гачку,друже,-промовив суворим тоном товариш.
-Виїжджаю.
Хлопець не був балакучим,завжди говорив ясно,і по темі. У телефоні почулися короткі гудки і хлопець закинув смартфон у задню кишеню своїх джинс.
Високий хлопець у чорному пальто швидко виходить на вулицю.
Місячне світло падає на лице юнака і ми можемо роздивитися його риси обличчя. Заглянути у очі,заважають темні окуляри,його своєрідний талісман. Ніхто,крім близьких друзів,не може розгадати загадку,таємницю цього аксесуару.
Гострі вилиці,доторкнувшись до яких,здавалося,можна порізатися.
Чорне,як смола,волосся,пасма якого падали на лице юнака.Пухлі губи,рівні зуби,гострі ікла.
Заманливий,привабливий,фатальний і холоднокровний.
Наступний пункт призначеня.
Холодне і сире приміщення,щось схоже до підвалу. На брудній підлозі сидить зв'язаний товстий чоловік з огидними рисами обличчя. Навколи тільки деколи можна почути,як каплі води зі стелі розбиваються в бетон. Старі металеві двері повільно відчиняються,створюючи голосний та неприємний скрип.
Ззаду чоловіка,наче тінь,з'являються три хлопця а у приміщення заходить юнак у чорних окулярах. Жертва нервово переводить погляд на двері,голосно ковтаючи і у його очах з'являється страх. Юнак ж граційно поправляє свою зачіску і повільно наближається до чоловіка. Його ходьба більше схожа на невимушений танець.
Наче він зараз знаходиться у якомусь барі,з доволі приємною компанією. На його обличчі розтягнулася задоволена усмішка. По підвалу розходиться мелодійний цокіт його взуття, що створює моторошну атмосферу.
-Як справи?-грайливо запитав юнак,як у давнього знайомого,з яким товаришує не менше 10-ти років.
Відповіді він не отримав,тільки злий погляд чоловіка. Він тримався доволі непогано,але страх у його очах не міг залишитися непоміченим. Настрій нашого героя змінився зі швидкістю світла(можливо і швидше). Нахабна посмішка зникла з лиця,дихання стало важким,а руки стиснулися в кулаки.
-Гм,ти ж знаєш,що жарти з нами погано закінчуються. Не потрібно було починати цю гру.Від мене не сховаєшся,нічого не приховаєш і не втечеш. Реальне життя немає нічого спільного з фільмами про супергероя,який врятує всіх від купки злодіїв. Навіть якби він існував, то не допоміг би тобі у цій ситуації,-прошепотів юнак за декілька сантиметрів від його обличчя. Змушуючи стікати останні краплинки поту з чола чоловіка. Юнак повернувся на 180 градусів і пішов до виходу, що означало тільки одне.
-ЛЮТЕР,-закричав чоловік і його дикий голос пролунав ехом по приміщенню. Крик був більше схожий на рев якоїсь небезпечної великої тварини,аніж такої звичайної і крихкої людини.Всього лише 206 кісток.
Після чого звік пострілу заклав вуха всім глядачам цієї справи. І нарешті запанувала суцільна тиша. Лютер не вбиває,він карає. У руках хлопця та його банди твоя доля та майбутнє. Він ніколи не піддається відчуттям та емоціям. На його думку саме це є слабким місцем кожної людини. У цьому місті панують свої закони,які далекі від головних принципів демократії і моралі.
Місто засинає,прокидається мафія.
