Дівчина поправляє рукою пасма волосся з лиця і відкриває очі. Як би вона не хотіла ще полежати під теплою периною, але потрібно було вставати. Ступивши босими ногами на холодну підлогу, Мері підійшла до вікна. Зморшившись від дискомфорту по всьому тілу,вона намагалася рухатися максимально плавно і повільно.Сьогодні вперше за довгий час світило сонечко, яке заставило дівчину усміхнутися . Хоча б щось. -Добрий ранок, - прошепотіла Мері, позіхнувши, а потім додала: -А може вже і день. Незважаючи на доволі прекрасний настрій, дівчина всеодно відчувала себе не у своїй тарілці. Все-таки вона була гостем у чужому будинку. Повільно вдягнувши велику футболку і лосини ,які залишив їй Лютер, Мері нарешті вирішила вийти з зони комфорту. Вона повільно відкрила двері та виглянула у коридор. Дівчина нікого не помітила, але почула чоловічий голос з кухні. Подумавши, що це говорить Лютер, вона попрямувала туди,налаштувавшись на серйозну розмову. Дівчина була вимушена робити паузу майже через кожних два кроки ,тому що одна з ніг постраждала найбільше. Проте, вона просто впала у ступор, побачивши незнайомого юнака на кухні. Хлопець розсівшись на стільчику, курив цигарку і уважно дивився у телефон. Юнак поправив своє білосніжне волосся і перевів голубі очі на перелякану дівчину. -Це Скай, - почувся грубий голос зі спини дівчини. - Бачу ви ще не встигли познайомитися. Повернувшись, вона зустрілася з поглядом Лютера. Як ж незвичайно бачити його без окулярів. Це вже виходить 9 чудо світу. Дівчина починала відчувати легкий сором, стоячи в не найкращому вигляді перед пристальними поглядами вже 2 хлопців. Щоб не почервоніти, студентка вирішила нарешті почати розмову. - Солодкий месник ? - промовила студентка і підняла одну брову. -Обожнюю клички, які нам дають місцеві жителі, - промовив Скай і усміхнувся, показавши свої білі і рівні зуби. Дівчина уважно розглядала кожну деталь його обличчя. Він був красивим юнаком,аж через край. Не дивно чому його називали "солодким". Коли хлопець ще раз усміхнувся,вона зрозуміла, що дивилася весь цей час на нього з відкритим ротом. -Лютер, нам потрібно поговорити, -Мері різко відвела погляд і повернулася до іншого юнака. Лютер сперся на стільницю і граційно поправив волосся. - Ради Бога, тільки не мільйон зайвих запитань. Не тероризуй мені мізки,-невимушено сказав юнак, схрестивши руки на грудях. - Що з Еммою? Цей психічно неврівноважений її не чіпав ? Вона в безпеці?-відразу ж посипалося тисячу запитань. - Ти поїхала до батьків, різко пішла з кінотеатру через те, що татових стало погано, а смс не прийшла вчасно,-швидко і лаконічно промовив юнак. - А Германа ви вбили? -Мала, ми не вбиваємо минулих спільників,-сказав Скай, потушивши цигарку. Мала? - Хоча я б його придушив за такий вчинок,-прошипів Лютер, опустивши погляд на землю. -В тебе можливо ще буде шанс. Це ж Герман, а він завжди завершує справу до кінця. Потрібно бути обережними , - додав блондин. -Добре, що весь цей жах закінчився, - сказала Мері, взявшись за голову. -Ти ще не знаєш злого Германа, - гірко промовив Скай. -Куди вже гірше? -Повір, не все так просто.
