Початок навчального дня . Нічого не передбачує біди ,в нашої головної героїні перший раз за декілька днів хороший настрій . Мері забігає в університет з зошитами і книжками в руках ,тому що як завжди запізнюється на лекції. У коридорі немає жодного студента ,що не могло не здивувати дівчину. Подумавши,що всі вже давно сидять і слухають викладача,вона швидко вирушила у аудиторію. Проте з повороту "вилетіла" людина та збила Мері. Всі книжки впали на підлогу,створюючи гучний звук. -Мері,я тебе шукала,-крикнула Емма та почала допомагати подрузі збирати зошити. -Потім поговоримо,потрібно на пари. -Зараз не до навчання. -Все ,я побігла ,-подумавши,що Емма знову хоче прогуляти,промовила вона. Мері швидко попрямувала далі ,залишивши подругу саму. Проте ,наступні слова змусили її зупинитися. -Сем ,-не голосно промовила Емма . -Що сталося?- стривожено запитала подруга і підійшла ближче. -Тут про це не можна говорити ,- промовивши це,дівчина схопила Мері за руку і вони пішли у вбиральню. Перевіривши ,що двері зачинені ,Емма сіла на підвіконня і почала свою розповідь. - Він згорів заживо у своєму будинку . Вночі ,відразу після вечірки. - Чорт ,-шоковано прошепотіла Мері і почала ходити з кутка в куток. -Поліція сказала ,що це коротке замикання. Може це просто нещасний випадок? -Ні, таких збігів не буває. Це Лютер .Я знайду його ,-рішуче промовила дівчина ,закинула портфель на плечі і пішла до виходу,проте дівчина схопила її за плече. -Спокійно,не гарячкуй. Що йому заважає вбити тебе просто зараз? - Чому ж тоді він мене захистив і не зробив цього раніше? - Це ми і намагаємося дізнатися. - І довго ми будемо сидіти склавши руки? Потрібно дізнатися всю інформацію через Алекса. -Ми не зможемо цього зробити,-заявила Емма. -Чому? - По-перше ,він напевно немає доступу до цих матеріалів . По-друге ,нам і йому грозить стаття. Про це ми не подумали. -Що ж робити? А якщо Лютер перший дізнається мій секрет? Він мене вб'є того ж дня. - Нам потрібно відволіктися. Хоча б день не думай про це. -Як про це можна не думати ? -Занурся в навчання . Тим паче розпочинається практика і сьогодні я відправляюся в дитбудинок для репортажу. -Я маю їхати в будинок культури,нудота . -До зустрічі і будь на зв'язку ,-промовила Емма ,попрощалася з Мері і вийшла з вбиральні. Прямуючи коридорами університету ,з кожним кроком ,Емма згадувала все ,що зв'язує її з цим місцем. Вступні екзамени , перший навчальний день, знайомство з Мері, смішні ситуації і Сем. Вони познайомилися майже на початку року. Сем проявляв знаки уваги, дарував квіти, підвозив додому молоду дівчину. Ну просто казка. Між ними зав'язалася стосунки, але щастя тривало недовго. Він зрадив їй з найкрасивішою стервою в університеті і тим самим розбив її серце на дрібні шматочки. Так,доволі типова ситуація. І ось Емма дізнається, що хлопець загинув. Проте вона не відчуває полегшення. Студентка завжди йому бажала щастя, можливо через те, що мала почуття до нього? Чи тримає вона образу на Мері? Хто знає. Емма навіть не помітила, як дійшла до місця призначення. Її погляду відкрився величезний старий сірий будинок, який був більше схожий на каземат. Зібравши всі сили в кулак, вона через силу зайшла у будівлю. Не схоже на місце ,де живуть щасливі діти. Обшарпані стіни, скрипуча підлога і жахлива атмосфера. "Можливо я помилилася адресою?" - подумала Емма. -Напевно, що не помилилася. -Я це що в голос сказала? - промовила дівчина і різко повернулася. Емма побачила низьку жіночку, років під 50,з приємною зовнішністю. -Мене звати Белла, я працюю тут кухаркою. Ви когось шукаєте? - Я Емма, приємно познайомитися. Я приїхала для репортажу. -Тоді я відведу вас до директора дитячого будинку, - сказала Белла і вони відправилися до кабінету. Жінка виявилася дуже балакучою. За одну хвилину вона встигла розповісти майже про всіх співробітників дитячого будинку. -Нашу деректрису звати Елізабет. Скажу по секрету, її тут ніхто не любить. Весь час незадоволена чомусь і кричить на весь заклад. Ще погляд в неї. Ну знаєте, не приємний. Та в нас тут всі такі. Буває і дітей до сліз доводять. А в чому ж вони винні? Тільки ти не пиши про це в статті, бо ж звільнять мене. Обіцяєш ? -Обіцяю. Ми прийшли? -Так, удачі тобі. Емма посміхнулася, постукала в двері і зайшла в кабінет. За столом сиділа жінка з короткою стрижкою та щось писала. Елізабет перевела погляд на дівчину. "Белла була права, її погляд лякає" - подумала студентка. -Чим можу допомогти? - грубо запитала жінка. -Я вчуся на журналістку і маю зробити репортаж про дитячий будинок. -І що тобі треба? В мене немає часу давати інтерв'ю і так далі. -Можливо в вас є якійсь фото? Елізабет встала з місця, підійшла до великої старезної шафи та дістала альбом. -Тримай, - промовила вона та поклала його на стіл. -Дякую,-сказала Емма і почала гортати альбом. Переважно там були фото минулих вихованців. Емма не побачила нічого особливого, проте один знімок заставив її зупинитися.На фотографії був зображений юнак,років 18. По ідеї це був останній його рік у дитячому будинку. Його очі заворожували своєю красою та неповторністю . Одне око було яскраво зелене, а друге блакитне, як небо. Дівчина швидко перевела погляд на нижній кут фото,де було написано тільки два слова. Лютер Брайт.
