- Ви знущаєтеся з нас ?-промовила Емма,заходячи в кухню,а потім додала :-6 година ранку. Мері ,яка стояла біля подруги позіхнула.Хлопці ,які сиділи за столом,повернулися до дівчат . Вони всі виглядали бадьоро і стильно,дівчата ж стояли у піжамах ,не розуміючи ,що відбувається. - В нас 24 години,щоб придумати ідеальний план .Ми не можемо спати до 13:00,-сказав Скай,стукаючи пальцями по столу. - Хоча б я ще поспав,-промовив Райан Емма махнула рукою і підійшла до холодильника,Мері ж сіла біля Лютера. Вона відчувала ,як юнак хвилюється. Синьці під очима давали знати про ніч ,яку він провів з записником у руках,обдумуючи план ,зважаючи всі за і проти. Хоча Лютер не показував свої хвилювання,як завжди тримаючи у собі,Мері все добре розуміла. Це дуже ризиковано. - Як я зрозуміла, у нас сьогодні питна дієта?-скептично промовила Емма,звертаючи увагу на холодильник. Дійсно,крім води там нічого і не залишилося.Вчора всі жителі цієї хатинки доїли все,що купували на цей період часу. - Ну що добувачі,хто поїде в супермаркет на полювання?Бажано не навести на нас Германа і його цуциків,-промовила Емма ,голосно хлопнувши дверима холодильника. Райан засміявся ,відкинувши голову назад . Емма сіла між Скаєм і Райаном,які вже сміялися обоє. Сміх юнака занадто заразний. - Я їсти хочу ,не смішно,-сердито промовила Емма ,схрестивши руки . - Впринципі нічого нового,-сказала Мері,усміхнувшись,додала:-Так що там на рахунок плану?Придумали щось? - Так вот ,все-таки ми будемо заманювати їх сюди. Райан наполіг на тому,щоб він стояв не далеко біля головного входу ,а я біля чорного. Не відомо звідки вони зайдуть. Можливо,з двох сторін. Скай й буде біля горища,на випадок,якщо в нас не вийде їх зупинити,-низьким тоном промовив Лютер. - Але ми не врахували ще дещо,-сказав Скай ,різко ставши серйозним . - Ти про що?-запитала Емма. - Якщо їх більше ніж троє?Ми ж фізично не зможемо їх зупинити . - Це ще не найгірший варіант. Вони можуть просто принести вибухівку,-промовила Емма. - Це не стиль Германа ,він ніколи не вбиває людей поки не подивиться їм у вічі,-заперечив Райан . Мері уважно слухала кожного з них. Це все звучить дуже страшно. Але вона боїться не за своє життя ,як і Лютер.Напруга зростала і дівчина поклала свою руку на його коліно. Лютер повернувся до неї і вичавив з себе усмішку ,поклавши свою руку на її. Все-таки він прекрасний без окуляр . - В будь-якому випадку це небезпечно. Рано чи пізно вони нас знайдуть тут і ми не будемо до цього готові. Ми вже ж дізналися ,що вони наближаються. Час діяти,-промовила Мері . - Одже, у кожного з нас буде пістолет і ніж . Ніж на випадок бою. Дівчата зачинять двері на горищі з середини. Драбину ми заховаємо ,принесемо їм воду ,їжу ,лампу,телефон . Якщо у нас нічого не вийде і ми будемо лежати мертві,ви будете мати запас їжі на перший час ,зможете позвонити у поліцію. Скажете,що ви були заручниками. Не думаю,що вони посадять нас у в'язницю мертвими. Якщо Герману вдастя вас знайти ,у кожної буде пістолет ,-на одному диханні промовив Лютер . - Коли починаємо?-запитав Скай. - Емма запропонувала 4 годину ранку,але думаю ,що сьогодні ввечері -краща ідея,-відповіла Мері. -Згідний ,тут точно не буде свідків у цю пору ,-погодився Лютер. - Так що там на рахунок їжі?-без жодного хвилювання,закинувши ногу на ногу,запитала Емма. *** 23:13 - Все буде гаразд ,-шепоче Мері на вухо Лютеру,поправляючи його чорне волосся. Вони стоять біля драбини,яка веде на горище . Дороги назад немає,пару хвилин тому Мері позвонила мамі ,говорячи про те ,як вона сумує за нею. Почула у відповідь дівчина тільки коротке «ага», «зрозуміло». Проте зараз це її не турбує. Все розпочнеться приблизно через 9 хвилин. У Лютера в очах читається страх і переживання. Він не може знайти собі місця ,зібратись. Юнак навіть сам не пам'ятає себе таким беззахисним. Життя двох подруг у його руках. Все залежить від нього . І саме це вбиває його з середини. Він дивиться у її очі і розуміє ,що кохає цю дівчину. Помилка може вартувати її життя. Паніка заповнює його мозок ,хлопець притискає її до себе і цілує. Вона вся тремтить . «Вона боїться ,що я її підведу»- пролітає у його голові. Дівчина повільно відхиляється від нього і намагається усміхнутися,хоча в неї це не дуже виходить. Час підніматися . Вісім хвилин. В цей час Емма розмовляє зі Скаєм ,який має заховати драбину . Вони всі дуже напружені,бо не знають чого очікувати . Невідомість -те, чого бояться всі. - А чого боїшся ти? Смерті?-запитує його Емма ,дивлячись у його голубі очі. - А чого її боятися?-запитує юнак,поправляючи волосся. Пауза. Вони просто дивляться один на одного,наче останній раз . Це все більше схоже на прощання. Тишу перериває Скай ,який починає голосно кашляти,затуляючи рот рукою. Все б нічого ,але хлопець просто не міг зупинитися. - Скай,що з тобою?-перелякано запитує Емма ,поклавши руку на його плече. Жодної реакції на її слова. Юнак починає швидко «переривати» кожну кишеню своєї ковти і штанів . Емма ж просто стоїть і дивиться на нього переляканими очима. Нарешті дійшовши до задньої кишені штанів ,він виймає річ ,яку шукав. Натиск . Все закінчується. - Інгалятор?-схвильовано питає Емма ,розкриваючи його долоню . Сім хвилин . Райан підбігає до них,раніше ніж хлопець встигає вимовити слово,пояснивши ситуацію. - Вже потрібно підійматися,-ледь не кричить він Еммі ,яка не відводить погляду від Ская . Вона ніби не чує крик юнака. Райан хватає її за руку і починає бігти по коридору до драбини.Вона не встигає навіть обдумувати всю ситуацію ,як вже крокує за юнаком. -Я боюсь смерті ,але не своєї ,-останнє ,що лунає до вух Емми від Ская і Райан буквально заштовхує їх на горище. Шість хвилин. -Стаємо по місцях,-каже Райан хлопцям і вони кивають. Лютер одягає чорні окуляри ,Скай ж стоїть ,відкинувши голову назад . Райан спускається на перший поверх і стає за дверима кухні . Лютер також спускається вниз ,але підходить до чорного виходу. Біля нього знаходиться ванна кімната ,тому він також заходить туди. Скай починає приймати драбину . П'ять хвилин. - Скай,-промовляє Емма , чуючи що він вже забирає драбину під ними. Якщо сказати про розсташування горища, то знаходиться вхід до нього в кінці коридору на другому поверсі. Вхід такого ж кольору ,як і стеля, тому його не відразу видно. Скай добре почув ,як дівчина промовила його ім'я, але вирішив ,що не відповідати-найкращий варіант. Чотири хвилини. Дівчата вже давно закрили двері і сидять обоє ,спершись кожна у стіну навпроти один одної. На горищі горить лампочка . Без неї тут було б зовсім страшно. Горище не в найкращому стані . Тут дуже багато старих речей ,які просто накидані одна на одну. - Я дуже переживаю,-сказала Мері,порушуючи тишу. - Я також ,-промовила Емма і сіла до подруги. - А якщо щось піде не так? - Надіюся,що все буде добре. І вже завтра ми будемо вільними ,як птахи. - І зможемо ,як колись ходити в університет? - Повір , ти ще будеш казати на парах з філософії,як тут було добре. Мері усміхнулася ,тому що згадали всі ці щасливі моменти . Не завжди смачну їжу в столовій, смішних вчителів , улюблених одногрупників. Три хвилини. Скай вже все прибравши,також заходить у одну з кімнат біля горища . Лютер стоїть у ванній кімнаті і ходить туди сюди. Він чує,як втрачає контроль і намагається заспокоїтися. Райан ховає холодну зброю у задню кишеню штанів і розминає руки ,готуючись до бою. Дві хвилини. - Ти вмієш стріляти?-питає Мері подругу ,тримаючи пістолет у руці ,який їй видав Лютер . - Колись в дитинстві ,я ходила на полювання з татом і деколи він мені дозволяв стріляти,але я незнаю чи зможу це повторити зараз. - Подивися на що перетворилося наше життя. Ще нещодавно ми були звичайними першокурсницями в рожевих окулярах,які думали ,що відразу стануть популярними журналістками. - А зараз ми сидимо на горищі і чекаємо Германа,який хоче нас всіх повбивати. Але знаєш , в цьому щось є. - Що ти маєш на увазі? - В нас з'явився досвід ,ми стали сильнішими і знайшли прекрасних людей. Хоча вони і одне з найнебезпечніших угрупувань міста. - Думаю,що з такими пригодами і в країні. Одна хвилина.
