Антикваріат

13

  Годинник і далі невпинно цокав. Ці звуки вже навіть почали заспокоювати Ірен: якщо чутно тихе цокання, то в кімнаті нікого нема, ніхто не шумить. Вона дещо розслабилась та, заплющивши очі, почала уявляти, як з батьками повернулася додому і вони разом готують величезну піцу. Батько кидає щедро прошуто, а Ірен з матір'ю - подвійний сир. Згори ще багатенько кукурудзи і щіпка орегано. Заготовлений смаколик мати засовує в розігріту духову шафу. Хвилин за п'ятнадцять буде вечеря. Все так ідеально...
  Двері до кабінету відчинились, легко скрипнувши. Ірен здригнулась і розплющила очі. Вона все ще сидить під столом і хтось увійшов до кімнати. Двері гримнули, зачинившись. Спершу дівчинка подумала, що це батько і хотіла вилізти з хованки. Але потім її дещо насторожило. Коли батько виходив з кімнати, він майже беззвучно відчинив і зачинив двері. То чому зараз не був таким обачним? Адже десь ходить Андраш.
  Пальці знову сильно стиснулись на іконі, аж кісточки побіліли. Андраш ходить саме тут. Нерви натягнулись, як сир на отій  омрійній піці.
  Важкі кроки все ближчали. В кабінеті майже не було схованок, бо всі книжні стелажі не мають дверей. Зачаїтися можна було або під столом, або поряд у шафці з документами.
  Ірен чула, що кроки припинились дуже близько. Їй залишалось тільки здогадуватись, що відбувається. Андраш смикнув за ручку шафки. Ручка відірвалась, але дверка залишилась зачиненою. Чоловік кинув відламаний шматок металу на підлогу та встромив пальці обидвох рук у шафку. Товста й міцна деревина легко здалась під натиском, проломившись. Андраш відірвав обидві дверки і жбурнув їх в інший кінець кабінету.
Не виявивши нікого в шафці, Андраш покрокував до столу.  Ірен це почула і затримала дихання, аби не шуміти. Дівчинка зажалась в кут під столом, ніби цуцик, та виклала перед собою ікону. Звичайно, вона більша по розмірах і не може сховатись за цим предметом, але більше нічого не залишалось. Ірен не заплющила очей, хоч було дуже страшно.
Андраш вистрибнув на стіл, що змусило дівчинку здригнутись. Вона дивилась на вихід з-під столу, очікуючи найгіршого, але все ще сподіваючись, що зараз прийде батько і врятує.
Перевернута голова Андраша заглянула під стіл згори. Моторошна посмішка і безтямний погляд змусили серденько Ірен стиснутись аж до больових відчуттів. Чоловік глянув спершу в порожній лівий кут, а потім його голова моторно повернулась в правий і... Він не побачив Ірен. Вона готова була заприсягтись, що погляд спрямовано на неї повз ікону. Андраш різко забрав голову і зістрибнув зі столу.
- Андраше, - пролунав голос пана Карла. - з тобою все гаразд?
Андраш обернувся до дверей, спершу головою й плечима, потім тазом і тільки в кінці й ногами. Хребет щоразу видавав звуки, ніби при стику комплектуючих. Пан Карл роззявив рота, побачивши страхітливу посмішку та затуменені очі.
- Ти мене впізнаєш, Андраше? Ти приймав якісь ліки або ще щось?
Пан Карл хотів підійти, але Златослав вхопив батька за руку.
- Він небезпечний в цьому стані, не забувай.
Пан Карл хитнув холовою, подивившись на сина. Саме в цю мить Андраш простягнув праву руку до меча, що закріплений на стіні. Аби дістати зброю, він нахилився всією масою в бік, ніби береза під вітром, одначе це не властиво людському тілу. А вхопивши бажане, плавно повернувся на місце.
- Нащо це тобі? - дещо перелякано питав пан Карл.
Звісно, йому ніхто не відповів. Андраш тільки мовчки покрокував до нього. Златослав швидко підстрибнув до стіни, зняв звідти "Стинач голів" та став перед батьком. Зброя виявилася досить важкою. Злат не зовсім розумів, як цим оборонятися, особливо зважаючи на вагу, але ця сокира була найближче. Весь його досвід боротьби обмежувався фехтуванням у юні роки, тоді всі діти багатіїв полюбляли це зайняття.
- Він напевне обкурився! - викрикнув старий. - Тікаймо!
- Не можу, там Ірен.
Почувши своє ім'я, Ірен зайнялась гордістю за батька. Він тут, аби захистити її. Дуже тихенько вона почала виповзати з-під столу, аж поки не змогла виглянути, аби побачити все дійство в кабінеті.
Андраш широким розмахом спробував нанести поранення Златославу. Останній блокував удар міцним руків'ям сокири. Андраш ще раз намахнувся, та знову отримав відсіч. Його рухи були схожі на поводження кукли, котрою керує незграбний лялькар. Знову випад і знову ще один блок. Разом з тим Златослав дещо задкував, змушуючи пана Карла відступати до дверей. Не умисно, але тільки так виходило оборонятись від лютого наступу.
Загалом Златослав відступив десь на два метра, а Андраш порівнявся з височенним книжним стелажем. Після останньої відсічі, Злат різко підстрибнув до стелажа і, встромивши дерев'яний кінець руків'я, перекинув його на нападника. Спершу посипались книжки, а далі з великим гуркітом впали меблі, прикривши Андраша.
Запанувала тиша. Златослав тримав зброю напоготові про всяк випадок. Ірен нарешті встала з-за столу. За Андраша вона не турбувалась, адже дідусь казав, що іноді чоловіків має боліти.
- Ти його здолав? - питала дівчинка.
- Сподіваюсь.
Ще кілька секунд ніхто не рухався. А потім Злат опустив лезо сокири і м'яко промовив:
- Ходімо звідси, доню. Я вже викликав підмогу, заждемо надворі.
Ірен радісно помчала до батька. Нарешті вона відчула полегшення за сьогодні. Може вони таки встигнуть зготувати піцу вдома, якщо мама буде добре себе почувати.
Стелаж різко відкинувся до стіни, розлетівшись на кілька частин. Ірен, що проходила повз, зойкнула і випустила ікону з переляку. Тепер і ця розкололась навпіл. В неї більше нема захисту. Андраш хвилеподібно підвівся, наче якесь тіло в напіврідкому стані. Він одразу випростав свою руку, вхопивши дівчинку за шию та піднявши її над землею.
Ірен гадала, що помре. Вона намагалась маленькими ручками відчепити дужу чоловічу руку, але сил забракло. Дівчинка не могла ні крикнути, ні молитись, геть нічого. Вона змогла тільки глянути на батька та подумки прохати про допомогу. І він не підвів.
Златослав здійняв "Стинач голів" догори, повернув тупою стороною та з першого удару влучив Андрашу в потилицю. Його тіло одразу ніби осипалось на підлогу, випустивши горло Ірен. Дівчинка впала на спину. Злат підійшов до доньки, аби допомогти підвестись. Вона одразу міцно обійняла батька та прошепотіла тихе "дякую".
Андраш нерухомо лежав, його грудна клітина не здіймалась. Наміру убивати Златослав не мав, але одразу зрозумів що й до чого. Звичайно, шкода, однак він ніколи не відчував якогось тепла до цього парубка. З полегшенням чоловік промовив:
- Забираймося звідси.
Притримуючи однією рукою доньку за плечі, а іншою зброю, Златослав рушив до виходу повз пана Карла. Уже стоячи майже в дверях його покликав:
- Ходімо, батьку. Не стій мов укопаний.
Але пан Карл стояв і дивився... Дивився кудись, наче зачарований. Злат збагнув, що його батько теж потрапив під якийсь вплив. Він не бачив обличчя старого, бо вже зайшов тому за спину, але був переконаний в цьому. Ще й голова пана Карла сіпнулась різко в бік.
- Доню, тікай. - схвильовано наказав Злат, виштовхуючи Ірен в коридор. - Біжи на двір і чекай на підмогу.
- Чому? - питала дівчинка. - З тобою безпечніше!
Ірен глянула на дідуся і все зрозуміла. Голова пана Карла сіпнулась знову. Він поки стоїть спиною, але вона вже усвідомлювала, що на тому обличчі з'являється усмішка.
- Хутко! - суворо гукнув батько, ще раз підштовхнувши доньку, а далі зачинив двері в кабінет.
Налякана, без засобів захисту і без підтримки батьків, Ірен побігла.