Антикваріат

14

  Сльози наповняли очі та котились по щоках. Ірен не могла заспокоїтись, опанувати себе. Вибігаючи на двір, вона бачила нерухому мати під стіною в холі, і чула чоловічі крики, котрі доносились десь зі сторони кабінету. А перед центральним входом до будинку в калюжі крові лежав чоловік, котрий доглядає басейн. Його очі були відкритими, що дуже налякало дівчинку, він ніби дивився на неї мертвим поглядом. Злякавшись, Ірен не змогла пробігти повз нього до виходу з території маєтку, а побігла довкола будинку. На додачу, там ще й натикнулась на знівечене тіло водія.
  Дівчинка бігла по дорожці із бруківки, котра вела в сад. Вона не мала ніякого плану, просто хотіла втекти від всього цього божевілля і десь заховатись. З пазухи поверх блузи випав хрестик на ланцюжку. Ірен спинилась. Вона й забула, що мати одягла на неї прикрасу.
  Хрестик ніби подарував якийсь спокій. Ірен обхопила його обома руками та заплющила очі. Вона благала врятувати татуся та допомогти матусі прийти до тями. Сльози припинились.
  Ірен відкрила очі та розвернулась. Вона досить далеко від будинку, ще й позаду нього, відчула себе тут у відносній безпеці і вирішила очікувати на підмогу.
  Через хвилину з-за рогу будинку з'явився батько. Він вийшов центральним ходом, як і Ірен та оминув помістя. Златослав розглядав все навколо, відвернувши голову.
- Татку! - гукнула Ірен, закрокувавши до нього. - Я тут!
  Златослав повернувся до доньки і швидко рушив на зустріч. Ірен спинилась. Хоч відстань ще велика, вона добре змогла роздивитись посмішку на обличчі у батька. Він висмикнув із землі сонячний світильник, котрий мав на кінці загострену форму і різким рухом жбурнув в сторону Ірен. Поряд з її тільцем пролетів світильник, наче стріла. Розвернувшись в протилежну сторону, дівчинка чимдуж побігла по доріжці. Було чутно, що слідом за нею хода також перейшла в біг.
  Відстань швидко вкорочувалась. Ніжки Ірен просто не могли долати навіть половину того метражу, котрий минав Златослав, хоч у неї і була значна фора. Дівчинка не знала, куди діватись. Ця доріжка вела садом в нікуди, за землями дідуся у цей бік було просто якесь поле. Там не можна навіть сховатись. Аж ось з-поміж дерев виглянула каплиця, ніби символ порятунку.
  Зібравши всі сили докупи, Ірен зробила ривок. Це допомогло пришвидшитись і дістатись до каплиці, перш ніж батько впіймає. Вона смикнула за велику металеву ручку, але та не піддалась. Тоді дівчинка навалилась вагою всього тіла, після чого з бридким скрипом двері відчинились. Ірен огянулась і виявила батька всього в кількох метрах. Вона швидко застрибнула всередину.
  На зворотньому боці дерев'яних дверей Ірен виявила металевий засув, котрим одразу скористалась. Щойно вона зачинилась в каплиці, як у двері щось гепнуло з величезною силою. Було враження, що батько отак розігнався від будинку і не тормозив, вдарившись в дерево. Із дверев'яної рами здійнявся шар пилу і щось трохи захрустіло. Але засув встояв.
  Ще один удар, а за ним новий. Нажахана Ірен оглянулась в каплиці. На протилежній стіні на підвищенні невиликий потьмянілий іконостас з центральним та боковим входами, але більше нічого, порожнеча. І сховатись там не можна, бо всі три дверки не прилягають до підлоги, між ними та кріпленнями обабіч проміжки і видно простір позаду.
  Новий потужний удар, що змусив дівчинку здригнутись. Вхідні двері знову хруснули. Але далі все стихло. Ірен трохи постояла в напрузі, а далі підійшла до входу і приклала вухо: не чутно ні дихання, ні ходіння. Куди подівся батько?