Антикваріат

2

  Величезний маєток сьогодні приймав гостей. Вбраний дворецький зустрічав усіх з посмішкою. Тільки раз у році на свою честь пан Карл не скупився. Весь інший період він був скнарою, яких світ не бачив. Навіть в речах, які стосувались власних спадкоємців. Проте Анжеліка не засуджувала і завжди повторювала своєму чоловіку, що заможні люди тому заможні, що не розкидуються грішми. Не шкодував нічого старий тільки на антикваріат та свій палац.
  П'ятирічна онука Ірена кружляла у бальній сукенці серед велитенського холу. Над її головою висіла громіздка люстра з кришталю сорту баккара, виробництво компанії іменинника. Високу стелю підтримували мармурові колони. Підлога виконана з того ж матеріалу, як і сходи. Хол був візитівкою маєтку. Тільки но увійдеш до нього і одразу розумієш, що краще нічого не пошкодити, бо для відновлення доведеться продати нирку. А може навіть дві.
  З холу прочинено широкі двері у кімнату для прийому гостей. В центрі розмістився величезний прямокутний стіл із червоного дерева. На ньому вже було викладено незліченну кількість страв. Це вперше пан Карл дозволить гостям не те що сісти, а взагалі дотикнутися до цього столу. Кожного гостя очікував набір посуду з дорогої порцеляни та прибори зі срібла, якими їли якісь вельможі із колись величного царства. Неодмінно, пан Карл розповість про це за столом.
  На стіні вже висів подарунок від молодшого сина з невісткою - картина. Після десятихвилинних вмовлянь Анжеліки, іменинник погодився зняти зброю, якою стратили людину, чиє ім'я вона одразу забула. В цьому будинку всі речі були такими: несли чиюсь історію, досягнення та біль. Навіть отой стіл, за яким всі сьогодні сидітимуть, колись стояв у Королівському Замку Лош, що у Франції. Реставрували його найкращі знавці своєї справи. Здається, за ним якось сиділа Жанна д'Арк разом з Карлом VII.
  Златослав, Анжеліка та Ірен прийшли першими на святкування. І це не тому, що їм хотілось якнайшвидше наїстись вишуканих страв. Вони просто прагнули привітати іменинника та піти на прогулянку садом до того, як явиться його старший син із своєю родиною-оркестром. Всім і так доведеться ночувати під одним дахом сьогодні. Але вони не встигли. Тільки-но повісили картину на стіну, як у кімнату увірвалась інша частина сімейства.
- Батьку!
- Дідусю!
- Пане Карл!
- Вітаємо!
Всі одночасно заволали. Анжеліка з Іреною аж підстрибнули з переляку. У відчинені двері зайшов натовп. Старший син Горан дуже схожий з молодшим, от тільки з вусами та черевцем. Його під руку тримає дружина Марія, яка завжди намагається виглядати молодо: яскрава помада, спідниця, яка короткувата для п'ятдесятилітньої, та туфлі на височеньких підборах. Позаду йшла їхня донька з чоловіком. Вони трішки молодші за Анжеліку, їм біля тридцяти.
  - Happy birthday to you, - взялись співати новоприбулі, ставши в рядочок та плескаючи в долоні. - Happy birthday to you...
  Ірена затулила руками вуха. Співи були не надто мелодійні.
  - Вітаємо тебе, - почав говорити за всіх Горан. - Любий батьку. Прийми від нас в цей великий день подарунок.
  Горан гучно свиснув. Дворецький закотив до кімнати дивакуватий велосипед. Переднє колесо було занадто великим, а заднє - крихітним. Спершу може здатись, що це якась декорація.
  У іменинника заблистіли очі. Він відкрив рот від захоплення. Ще одна стара річ знайде місце в його будинку-музеї.
  - Це пенні-фартинг, прабатько велосипеда. Оригінальний, із перших років випуску.
  - Оххх... - видихнув старий з захватом. - Ідіть сюди, дайте себе обійняти!
  Анжеліка здивувалась. На полотно він тільки раз глянув і навіть вішати не хотів, поки не вмовили. На привітання скупо подякував. А тут ще й обіймається. Найцікавіше, що ця річ буде стояти в одній з численних кімнат, куди ніхто не заходить.
  - Ти завжди знав, як мене порадувати, Горане. - закінчивши обійматись.
  - Привіт, брате. - привітався Златослав, потиснувши руку та поплескавши по плечі. - Привіт всім.
  - І я вас вітаю. - додала Анжеліка.
  - Приві-і-іт. - з натягнутими усмішками відповіла решта, дивлячись на неї.
Анжеліка із Златославом мали помітну різницю у віці - дванадцять років. Тому його родина не сприймала її. Всі вони, окрім покійної матері, вважали, що вона полює на їхню імперію.
Сім'я Анжеліки завжди жила в достатку. Будучи вродженцями Чорногорії, влітку батьки керували кількома апартаментами на Будванській Рів'єрі, а взимку - садибою на лижному курорті Жабляк. Вони люди практичні та стримані, хоч і з чудовим почуттям гумору, сильною християнсько вірою та непохитними поглядами на життя. Їхня донька отримала вроду матері та зріст високого батька, що дозволило їй стати витребуваною в Європі моделлю. Анжеліка навіть зіграла в кількох серіалах. Як потім вона довідалась, всі ці кінокартини дивилась свекруха і вихвалялась перед подругами талановитою невісткою.
Анжеліка зустріла чоловіка на одному із світських заходів. Він закохався у вродливу модель до втрати сну. І поки та не погодилась піти з ним на побачення, а це була вже його третя спроба, не міг навіть їсти. У них одразу з'явилась донечка. Анжеліка покинула подуім і перенаправила свою вроду та вміння на телебачення. Тепер вона ведуча теле-шоу про моделей.
  Проте, для родини Златослава вона завжди залишиться мисливицею за багачами. Достаток сім'ї Анжеліки по їхнім міркам - це місячний прибуток їхньої компанії. І відколи свекрухи не стало, нікому її боронити, окрім м'якого чоловіка, який завжди уникає конфліктів.
  - А ви що подарували? - трішки зверхньо поцікавився Горан.
  Він працював директором у батьковій компанії з виробництва кришталевих продуктів, якою Словенія славилася на весь світ, з дуже гарною оплатою, тоді як Златослав був забудовником. Прибутки це приносило добрі, але не постійні і пов'язані з ризиками. В дану мить Горан міг дозволити собі подарувати батькові щось значно дорожче. Анжеліці стало цікаво, чи усвідомлює пан Карл, що цей недо-велосипед куплено з його ж грошей, які він видав старшому сину?
- Ось цю картину. - Радісно показав Златослав в бік столу, йому витвір дійсно подобався.
- Ви замінили свій славетний «Стинач голів»? - ледь не істеричним голосом промовила Марія.
- Так... - неохоче відповів пан Карл. - Це ніби відображення нашої родини. Мене Анжеліка переконала. Нехай всі гості сьогодні милуються цією картиною.
Старий уважно глянув на полотно, вперше за сьогодні. Здається, воно йому таки сподобалось. Анжеліка з Златославом вдоволено переглянулись. Нарешті вдалось догодити старому. Пан Карл навіть не кліпав, дивлячись на картину, а його вуста повільно розпливлись в посмішці. Було в тому погляді та посмішці щось дивне, Анжеліці навіть здалось, ніби в ту мить легкий холодний вітерець прослизнув кімнатою, від чого мурашки пробігли тілом.
- Що ж, давайте, заносіть свої валізи до кімнат, поки гості не прийшли. - якось на диво радісно почав говорити старий, йдучи до столу, аби перевірити сервування. - Знаєте, а наступні два дні вихідні, може, затримаєтесь на довше?
Це було неочікувано для всіх. Пан Карл не любить ділити свій маєток ще з кимось. Йому подобається хизуватись своїм скарбом перед іншими, але тільки короткостроково. Далі він культурно викладає гостей за двері, навіть власних дітей. Максимальний строк пребування для них - неповна доба, до ранку. А тут запрошення на кілька днів. Ще й радість в голосі.