Антикваріат

8

У будинку чатував розлючений Златослав. Він ходив холом туди-сюди перед вхідними дверима, очікуюючи на доньку та дружину. Його вилиці надзвичайно напряглись. Це свідчило, що чоловік зчепив від люті зуби.
Двері відчинились. Ірен, побачивши батька, радісно підбігла до нього.
- Татусю, глянь, які я гарні капці маю! Вони ще й «няв» кажуть! - пролепетала дівчинка, витягуючи з пакета одного котика.
Вилиці Златослава розслабились. Вид радісної доньки дещо розвіяв незрозумілий стан люті. Одначе Анжеліка його помітила, щойно увійшла.
- Яка краса. - спокійно сказав Златослав.
- А ще матуся зараз зробить мені нову зачіску! Правда? - повернувши голову до матері.
- Звичайно. - мовила усміхнена Анжеліка.
- Тоді я очікую на тебе в кімнаті.
Після цих слів Ірен, скинувши вуличне взуття, помчала сходами на другий поверх. А її батьки залишились в холі, у просторі зростаючої напруги.
- Вона хоче додому. Може поїдемо? - з якоюсь засторогою промовила Анжеліка.
Вилиці чоловіка знову напружились. В очах виднівся холод. Що ж відбувається?
- Мій батько попросив вас якнайшвидше повертатись. А, як я бачу з твого пакету, ти ще й собі щось вгледіла в магазині?
- Злате, припини, це лише блуза. Тим паче, ми з Ірен чудово провели час. Їй тут скучно. Повертаймося.
Глибокий та гучний подих Златослава видався Анжеліці якимось загрозливим. Очевидно, він не хоче покидати батьківську домівку. Дивно, бо він обожнює власну.
- Ми маємо дивитись кінострічку. - коротко відрізав Златослав. А далі розвернувся і пішов коридором праворуч, де знаходяться кімнати батька.
Анжеліка вирішила, що негайно має із всім розібратись. Але спершу зробить донечці обіцяну зачіску: легка кулька з китайськими паличками.
Це зайняло кілька хвилин. Дівчинці дуже личило. Вона милувалась віддзеркаленням з широкою посмішкою. А потім та посмішка зникла і з'явився розчарований погляд через дзеркало в бік матері:
- Татусь на мене гнівається?
- Ні, доню, чому ти так вирішила?
Анжеліка підійшла до Ірен, розвернула її до себе та обійняла на секунду.
- Він був не такий привітний, як завжди. І я чула на сходах, що він хоче фільм дивитись, а не повернутись додому.
- Знаєш, - спокійно мовита Анжеліка, поправляючи умисно випущене пасмо з лоба доньки, - якщо ти йому скажеш, що додому хочеш, то він неодмінно послухає. А так, напевне, твій татусь просто засмучений через Андраша.
- Тоді я скажу йому після кіно, щоб ми йшли додому. - якось надміру відповідально мовила Ірен, і тепер вже вона обійняла матір.