Антикваріат

12

Кабінет пана Карла не надто зручне місце для хованки, але часу обирати між кімнатами не було. Ірен одразу побігла до масивного робочого столу та залізла під нього. Златослав присів поряд та пошепки запитав: 
- Поясни, доню, що трапилось? Чому Андраш хоче ранити нас? І де інші?
Ірен не знала як все пояснити. Вона відчувала, що щось лихе коїться, але причин цього збагнути в юному віці було не під силу.
- Як я уже казала, всі стають злими. Не знаю чому, але вони ніби... ніби загіпнотизовані і намагаються завдати шкоди іншим.
Версій у Златослава зародилось кілька. Можливо, його брат Горан знову почав бавитись із забороненими речовинами, як після народження Єви, ще й пригостив інших членів родини. Тоді з ним було багато проблем, він втрачав контроль. Також Златослав припускав вплив якогось токсину, не пов'язаного з минулими захопленнями брата, і варіант отруєння. З'ясувати, чому небіж поводиться агресивно, він довірить правоохоронцям, а зараз просто треба дійти до свого мобільного телефона.
- Посидь тут, добре? - шепотів Златослав. - Я спробую поговорити з Андрашем, може вийде його заспокоїти.
- Ти ще не зрозумів? Він не почує тебе і не зреагує на слова. Його наче підмінили. Ти теж можеш постраждати, як мама! - емоційно промовила Ірен, переходячи із шепоту на нормальний говір.
- Не хвилюйся, я сильніший за маму, зможу за себе постояти. Не вилазь.
Златослав поклав руку на плече доньці, а далі підвівся. Ірен знову міцно обійняла ікону. Все, що вона могла зараз робити, це молити про допомогу. Тільки так вдавалось відігнати страх, котрий за сьогодні вже замучив дівчинку. Ірен про себе промовила: «Бережи його, Боже», дивлячись, як батько йде. Вже за секунду вона його не бачила, лише чула кроки кабінетом. Двері відчинились і в кабінеті запанувала тиша. Тільки антиквартий настінний годинник зловіще цокав десь поряд.
Златослав тихо вийшов до порожнього коридору. Андраша не видно, одначе він може бути за будь-якими із сусідніх дверей. М'яко крокуючи, чоловік вирушив до свого батька. Якщо рідним і справді загрожує небезпека, він нікого не збирається кидати.
Весь будинок ніби паралізувало. Ніде ніхто не шумить. Шкірою Злата пробігся вир мурашок. Йому стало не по собі, навіть легка паніка з'явилась. Дружина ледь жива, донька не дуже надійно схована, а батько не знає про загрозу. Куди зникла решта родини він і гадки не має. Виникло бажання тікати якнайдалі, від чого пришвидшилась хода.
- Батьку? - кликав Златослав, увірвавшись в домашню кінозалу.
Тут було дещо менше старих речей, ніж в решті кімнат. Новенька плазма затулила пів однієї стіни, тоді як інша була бездоганно білою, для різноманітних проекцій. До неї повернуто з десяток масивних крісел, що нагадували міхи, одначе були назвичайно зручними. Вікна зачинено товстими шторами-рулетами, аби виключити потрапляння сонячних променів. У приглушеному світлі від люстри Златослав не міг добре розгледіти вираз батькового обличчя.
- Куди ви всі в біса поділись?! - з непритаманною розлюченістю питав пан Карл. - Я вас тут чекаю, а ви, покидьки, повтікали!
Златослав підійшов ближче. Зі слів Ірен, люди під впливом дивно посміхаються і не говорять. Хоч батько і лаявся, що не в його виваженому стилі, але на загіпнотизованого схожий не був.
- Потрібна твоя допомога, батьку, Андрашу зле.
- Що з тим невігласом знову сталось? Іншу ногу собі відрізав?
- Ні, здається, він щось прийняв. І Анжеліка ранена, їй потрібна допомога.
- А з твоєю мисливицею за гаманцями що?
Златослав пропустив це в'їдливе запитання повз вуха і пішов до крісел шукати свій мобільний. Окрім матері, всі завжди з осторогою відносились до його дружини. І Златослав дуже радів під час вечірки, коли побачив, як батько вихваляється невісткою. Він думав, нарешті все налагодилось. І його брат аж цілу добу був привітним до неї. Але зараз Злат зрозумів, що все справді дивно: то доброта до країв, то принизливі слова. В будинку таки коїться якась чортівня.
Телефон лежав на кріслі-мішку, котре все ще зберегло відтиск після сидіння. Златослав одразу зателефонував до поліції та попрохав про одночасну швидку медичну допомогу. Жінка на другому кінці лінії уточнила інформацію про його особу, події, що відбуваються, та адресу, куди направити підмогу. Серед її запитань чоловіку надто не сподобались провокативні, де співрозмовниця намагалась вивідати, чи не він часом ранив дружину. На це Злат просто попрохав, аби допомога поспішила і повісив слухавку.
- Ходімо, батьку, треба забрати Ірен з хованки.
- Я нікуди не йду! - далі сварився старий. - Це ви сюди маєте прийти.
Златослав підійшов до пана Карла та охайно взяв його за лечі. Якщо Ірен допомогла розвіяти його лють, то і він зможе так само допомогти батькові.
- Тату, це Златослав, твій син. Прошу тебе, мені конче потрібна твоя допомога, аби врятувати твою онуку. Будь ласка.
Пан Карл спершу дивився мовчки на Злата, а потім ніби отямився.
- Кажи, сину, що потрібно робити, я уважно слухаю.