НОРТКЕРР

Глава 1

"Я – Всесвіт, що на якийсь час прикинувся людиною".

Екхарт ТОЛЛЄ

Передмова

Хто творить справжню історію? Хто стоїть на варті балансу добра і зла, життя та смерті, жертвуючи й рятуючи нас від невідомих небезпек? Люди, яких ми добре знаємо, – ті, чиї імена золотими літерами записані в усі джерела історії людства, чи, можливо – ті, про кого ми навіть не здогадуємося? Хто ж вони – ці невідомі герої, що незаслужено канули у небуття – жертви несправедливості чи блаженні?

ГЛАВА ПЕРША

1

Як же сильно б'ється серце. Здається, вистрибне з грудей.

Нишком поглядаю на свого супутника, як його пальці легко і впевнено стискають кермо, очі зосереджено стежать за дорогою. Від нього майже віє спокоєм. Він не помічає мого стану чи вдає, що не помічає. Добре йому!

— Адам! — звернулася благальним голосом.

— Що? — на мить відірвав погляд від дороги й звернув увагу на мене, немов чекав мого запитання. Вираз обличчя був стурбований. Йому не все одно. — Що сталося? Чому ти так дивно дивишся? Втомилася? Ми можемо зупинитися. Через декілька миль буде кав'ярня. Завітаємо туди, хочеш?

Я посміхнулася, радіючи його турботі та знизала плечима.

– Звісно зупинимося, але я хочу ще раз запитати, – голос завібрував, видаючи занепокоєння. – Ти упевнений?

– Так! – пролунала ствердна відповідь. – А ти вже змінила намір стати місіс де Керр?

Тон був жартівливий, але я відповіла серйозно:

– Ні, не змінила, втім прізвище у вас занадто пафосне. Але раптом вони мене не приймуть?

– Цілком ймовірно, особливо якщо ти поділишся цією думкою... – спробував пожартувати він, але зрозумівши, що мені не до жартів, відповів. – Слухай, Норткерр завжди повний народу, схвалення усіх очікувати безглуздо. Крім того, ми ненадовго – це просто формальність. Вияв поваги до батьків.

– І скільки твоїх рідних мешкає там?

– По-різному буває, точно не скажу.

– А раптом хтось мене зненавидить? – сама не могла второпати звідки взялося таке радикальне переконання. – Наприклад, твоя матір?