НОРТКЕРР

Глава 5

1

Як вона не схожа на ту стриману, м'яку, добродушну жінку, якою видавалася на початку! Тепер у ній відчувалася сила і рішучість. Ні, вона не стане ходити довкола – все буде сказано прямо в обличчя.

– Сподіваюся, ви вже досить освоїлися у нас, люба? – запитала Лісбет, поки я нишком розглядала її, відчуваючи майже комплекс неповноцінності поряд з цією вишуканою жінкою.

– Так, цілком. Дякую.

– Ви, сподіваюся, вибачите мою неквапливість, адже слід було раніше ближче з вами познайомитися, але справи вимагали моєї присутності. Сподіваюся, мої діти не давали вам нудьгувати?

– О, вам не потрібно вибачатися! – занадто завзято від хвилювання, відповіла я, випроставшись на стільці. – Ці кілька днів були дуже цікавими.

Мій голос здавався надто писклявим. І, як завжди, відчуваючи дискомфорт, я поправила волосся. Сьогодні мої, світло-каштанові, середньої довжини, пасма лягли особливо вдало і мали охайний вигляд. І все ж, вони не йшли ні в яке порівняння з пишною світлою, як і в дочки, шевелюрою майбутньої свекрухи. Вперше я серйозно пошкодувала, що не послухала Адама і обстригла своє довге волосся. Раніше воно діставало мені до середини спини, і це дуже подобалося моєму коханому. Однак, через густоту, на його догляд йшла сила-силенна часу, і я вирішила від нього позбутися, зробивши каре. Тепер пасма вже трохи відросли, але до колишньої довжини їм ще далеко. Адам так засмутився через це, приповідав, як бабця. І ось тепер я і сама пошкодувала про свій вчинок.

Ми сиділи в малій вітальні. Світла кімната з квітковим візерунком на шпалерах, навіювала романтичний настрій вікторіанської епохи, а біла, легка, скроєна по фігурі, сукня Лісбет довжиною нижче колін, з чорним паском – навпаки, надавала дух сучасності. Вона була дизайнерською, щось схоже я бачила у Олександра Вонга в одному з дорогих бутиків на Бон-Стріт, куди забрела помилково.

Лісбет налила мені чаю у вишукану порцелянову чашечку і жестом запропонувала скуштувати випічки. На годиннику було майже п'ять, так що час для нього був дуже вдалий.

– Ви ж встигли звикнути до цього напою в Англії, чи не так?

– Чим же ще займатися на роботі? – пожартувала я, і тут же вирішила, що це прозвучало не дуже елегантно. Принаймні, я стрималася і не сказала, що взагалі-то нинішнє покоління надає перевагу пиву в пабах.