НОРТКЕРР

Глава 9

1

– Я не розумію, як він міг втекти?! Адже вже був у нас в руках!

Злісно чортихаючись, Адам смикав застібки з датчиками у себе на грудях.

Їх команда щойно повернулася, але все пройшло не так як хотілося. Він його бачив. Наче ворон, той сидів біля гнізда, але помітивши їх, так швидко накивав п'ятами, ніби сам диявол його наздоганяв. Погоня була недовгою, він встиг добре тут освоїтись, трохи попетлявши, швидко зник, досягнувши кордону. Гірше вилазки у Адама ще не було. Цей мисливець – не дурень, він намагається більше не ризикувати, але і відступати не збирається. Скільки ще їм доведеться ганятися за ним? Закінчиться це колись? Адже після цього прийде інший і так до нескінченності. Кого він хотів обдурити, привізши її сюди? Нічого не вийде, не треба було її в це вплутувати.

– Не журися, синку, головне – ми тримаємо його біля кордону. Скоро він попадеться.

– Так, – роздратовано зітхнувши, погодився Адам. – Скоро попадеться. Тео! – побачивши брата, покликав він.

Той сидів біля одного з екранів і теж виглядав похмуро. Бачив, напевно, як близько Адам підібрався до мисливця. І шкодував, що був тут, замість того, щоб допомогти впіймати негідника. Без слів він глянув у відповідь.

– Де вона? – спитав Адам.

– З Анабель, – незворушно відповів той.

– Ні, я тут, – пролунав голос сестри.

– Але я просив! – з роздратуванням обурився Адам.

– Не переживай, вона напевно у себе. Все нормально. Не варто так тиснути на неї, ти сам штовхаєш її на підозри.

– Що? На які підозри? – глянув з докором він на сестру.

– Думаєш, вона не помічає, що ти смикаєшся без кінця? І що тут всі ведуть себе дивно? Та будь-хто би помітив!..

– Анабель! Годі про це. Де батько? Він говорив, сьогодні рада, пора покінчити з цим.

– І що ж ти збираєшся зробити?

– Зараз дізнаєшся, – відповів Адам, і всі в кімнаті (крім Тео та Анабель там були Стів, Бріссіт, Орам, Вілл та Гаррі) переглянулися між собою.

Незабаром сім'я зібралася для сімейної ради. Як і минулого разу, всі сиділи на своїх чітко визначених місцях. Адам вирішив не підніматися до Алекс. Може, вона лягла, навіщо її турбувати? Час був пізній. До того ж,  не мав особливого бажання починати затяжну розмову одразу.