НОРТКЕРР

Глава 14

1

Останній місяць літа тягнувся, зводячи мене з розуму, довгими сірими днями. І нарешті, прийшов вересень: завжди вологе місто, стало ще мокрішим і похмурішим. Якраз до мого настрою. Чому щасливі години пролітають, як мить, а сумні тягнуться нескінченно довго. Де тут справедливість, скажіть мені?

Рідкісні дзвінки були єдиними яскравими промінчиками в цій непроглядній імлі. Але і в них не було достатньо відради. Я нічого не знала ні про справи в Норткеррі, ні про плани Тео в осяжному майбутньому. Ця невизначеність бентежила і млоїла. Гидкий, песимістичний голос всередині піднімав паніку.

Все ніби завмерло зі мною в очікуванні. Люди та події дедалі менше турбували, бо з останньої розмови пройшов тиждень і я, як загіпнотизована, дивилася кожні п'ять хвилин на телефон, перевіряючи, чи не пропустила дзвінок або повідомлення. Він звісно попереджав, що буде зайнятий, та все одно чекала.

Чекала, але нічого не було...

Настала субота. Ханна заходила напередодні, але їй не вдалося мене розтрусити й витягнути із собою.

Вранці у вихідні, я взяла за звичку лежати у ліжку без бажання вставати та щось робити. Спалося мені тепер завжди погано. Я весь час думала про наше розпливчасте майбутнє і часто, щоб заснути й відволіктися, годинами рилася в інтернеті. Шукала все про драконів: міфи, легенди, сучасні вигадки фантастів – вони заповнювали інформаційні простори мережі з надлишком.

Про драконів було багато всього, їх докладно описували, але ніщо і ніде не вказувало на те, що вони колись існували насправді. Так само, як і в книжках, які я читала у Норткеррі. І все ж цікавим виявився той факт, що свої оповіді про цих загадкових істот, в існування яких ніхто серйозно не вірив, були у кожного народу. Як таке можливо? Різні культури, в різних куточках планети (здебільшого ніяк між собою, не пов'язані) однаково успішно складали аналогічні історії про дивовижних створінь з магічними властивостями!

Чудовиськ у цих байках об'єднували: зовнішній вигляд, надприродні властивості, інколи прагнення поклонятися їм і нерідко пити їх кров. Багато марок вин, у різних країнах називаються «Кров дракона». Збіг? Якщо так – то дуже дивний. Такі збіги наштовхують на різні припущення і, гадаю, не тільки мене.

Проводячи багато годин за вивченням цієї теми, я намагалася відволіктися від сумних думок. Навіть спробувала знайти історію, якою зі мною поділився дядько Грем, але на таке натрапляти не довелося. Ніде не згадувалося про Норткерр, де Керрів або «хранителів драконів», як і про країну, де всі вони мешкають. Її, судячи з усього, просто не існувало!