НОРТКЕРР

Глава 3

1

М'яке світло електричних факелів на стінах наповнювало кімнату містичним сяйвом. Але в тому що відбувалося, не було ніякої містики, гучні обговорення переходили в суперечку. Адам сидів на своєму старому місці, біля Грема де Керра, безрадісно спостерігаючи за подіями. Лавки в кілька ярусів, як і багато століть до цього, стояли по обидва боки довгого приміщення. В центрі біля стіни два стільці займали Алестер і Лісбет. Старійшини сиділи навпроти, займаючи десять місць посередині. Зал розташовувався в підземеллі замку і був зовсім відрізаний від усього стороннього. Просторе приміщення було оздоблене каменем і деревом, без будь-яких прикрас або надмірностей.

Адам невдоволено супився, спершись ліктями на дерев'яний поручень перед собою, прикривши однією рукою губи. Всі, за винятком дядька Грема, сперечалися про те, чи варто дати шанс Алекс. Грем у цей час розповідав племіннику про новий вид рослини, виявленої ним на днях. Адам слухав старого в піввуха, час від часу зацікавлено киваючи. Але насправді, розповідь Грема його не турбував зовсім, в даний час в нього була проблема значно серйозніша. За дві години до згоди так і не дійшли.

– Не переживай, синку, – раптово змінив тему старий, – вони просто давно не мали можливості посперечатися, надто вже все буденно. Подискутують і прийдуть до згоди. Вона чарівна молода особа. Свіжа кров!

Адам трохи здивовано глянув на старого. І як тому вдається говорити про своє, але бачити і чути все, що відбувається навкруги?

– Дякую за підтримку. Та я починаю сумніватися, чи правильно вчинив, привізши її сюди.

– Її сюди привів не ти, а доля, як і кожного з нас.

– Алестер незадоволений таким ЇЇ рішенням...

– Ти знаєш, чим він не задоволений: боїться, що ти забув про свій обов'язок.

– Обов'язок, – тільки й промовив Адам, важко зітхнувши. Цей обов'язок надто обтяжує, він боявся навіть собі зізнатися, що всі минулі роки хотів його уникнути. Просте життя приваблює значно більше: сім'я, діти, невеликий будинок – ось про що він мріє. А життя тут зовсім іншого складу. Хочеться самому ростити дітей, займатися улюбленою справою, цілувати дружину після роботи... їм так затишно разом з Алекс.

Але в Норткеррі так не буде, тут не місце для малечі. Місцеві діти навчаються в закритому пансіонаті, приїжджаючи тільки на канікули. Батько не грав з ними у футбол, а мати не готувала сніданки. До шістнадцяти років вони, як і всі юні де Керры, проводили тут лише короткі канікули, потроху опановуючи сімейне ремесло. Решта часу вважалася небезпечним. І хоча батьки віддавали всю любов, яку змогли – це не життя звичайних людей з їх простими турботами. Очолити сім'ю після того, як батько піде, – не найкраща перспектива. Адам з радістю уступив би це місце кому-небудь, в обмін на свободу. Але традиції роду ніхто не порушує, навіть вимовити таке вголос рівносильно зраді. Сьогодні він вже бачив докір в очах батьків. І це йому не сподобалося. Найгірше, що у нього, як у старшого сина голови де Керрів, зовсім немає вибору. Навіть Тео володіє більшою свободою, в той час як він за повір'ями не може бути замінений до самої смерті. Це прерогатива старшого сина, і все тобі тут. Ніхто точно не знає, що буде, якщо порушити заповіт, але всі його дотримуються.