Наша сім'я навіки

Я ніколи не кину тебе!

2 грудня.

Зустріч АзРей.

-Привіт!

-Привіт!

-Мене звати Рейян.

-Азра. Що ви хотіли?

-Запитати дещо.

-Що?

-Казатиму прямо. У тебе з моїм чоловіком щось є?

-Хм....цікаве питання.Ти про...Мірана.

-Так.

-Хм....ем.....у вас мала дитина...

-Кажи прямо і чесно!

-Чесно?

-Так!

-Якщо....не рахувати пару...декілька поцілуїв і.... один раз....то ні!

-Ти знущаєшся?

-Я? Ні. Просто сказала, що було. Але я не його коханка!Зробили помилку...

Я не хотіла здаватися.

-Хм....а докази?

-Ну...вибач.Ти мене покликала.Сама запитала.Я що повинна докази тягти з собою?А ти як дізналась?

-Сережку твою знайшла.

Я показую їй сережку.

-О,моя!

Вона захотіла забрати.Я не дала.

-Не дам!

-Тобто?

-Чому я маю тобі вірити,що у вас щось було?Може ти нарошно сказала?

-Хм...якщо так сильно хочеш то візьми вчорашнью сорочку.Там я залишила слід.Сережка моя! Які ще тобі докази треба?

-Сьогодні в вечері.

-Стій! Та хоть зараз! Переписка наша! Читай!

Переписка:

-Сьогодні,вона знову не йде на роботу.Будемо працювати ми.

-Як скажеш!

-Чекаю тебе!

Мене вбили.

-Які ще докази тобі дати? Тим паче чому я повинна це робити? Мені він даром не потрібен. Але те, що в нас було то було...ось.

Вона показує мені свою шию. Там засос.

-Вибач, звісно. Може це і не Міран залишив. Я не думала, що треба підпісувати.

Мені ставало погано.

- Більше між нами нічого не було. Бувай!

-Стій!

-Що ще?

-Сережка, сорочка, я фотографую твій засос і переписку вашу.