Наша сім'я навіки

Я кохаю тебе.

Минуло 2 місяці.

10 лютого.

Приходить Рейян.

-Привіт,коханий.Уявляєш ти тут вже 2 місяці.І 2 місяці я називаю тебе

коханим.2 місяці не чую твій голос!Не бачу твоїх очей!Ось за що тебе кохати?Але все одно кохаю.Чуєш?Я тебе кохаю.

Я підійшла до нього,сіла поруч.Взяла його руку.

-Ну чому ти не прокидаєшся?Скільки я можу без тебе?А?!Досить вже!Лежить

тут.А я сумувати повинна.

Я відвертаюсь від нього і дивлюсь в вікно.Раптом я відчуваю як мою руку

зжимає рука Мірана.Я повертаюсь до нього.І в нього відкриті очі.

-Міран?!Ти відкрив очі?Ти прокинувся?

-Від тво..го крику... кожен проки..неться....

Я не могла ображатися на нього.Я вирішила покликати лікаря.

-Я покличу лікаря.

-Стій..стій..стій.

Міран тримає мою руку і піднімається трішки.Коли я повертаюсь він лягає

і корчиться від болі.

-Боляче?

-Кажу стій-значить стій.

-Вибач.

-Скільки я лежу тут?

-Два місяці я не чую твого голоса!Два!!

-Тшшш...Я чув це.

-Так чому запитуєш?

-Я думав це сон.Тому що ти мені ще дещо сказала.

Я відразу зрозуміла про що він каже.Тут заходить лікар.

-Ви прокинулися?-запитав лікар

-Прокинувся...-відповів Міран.

Я сіла біля голови Мірана.

-Як ви себе почуваєте?

-Нормально,тільки все тіло болить.

-Голова не болить?

-Ні.

-Чудово.Бачу справді дружина вам допомогла.Вона просто жила тут.Це вже тиждень як я все таки випросив її ночувати вдома.

Міран подивився на мене.Я опустила очі і поміхнулася.

-Лікарю,з ним же все буде добре.

-Так.Але вам треба около місяця полежати в нас.А потім можемо виписувати.

Тому що ваша дружина попіклується про вас це точно.

-Згоден з вами лікарю.

Він подивився на мене.

-Тоді відпочивайте.Я потім до вас зайду.

-Гаразд.-кажу я.

Тільки лікар вийшов.Як мене потянули на себе.

-Значить навіть ночувала зі мною, кохана.

-Так.

Посміхаюсь я.

-Лягай до мене.

-Лягаю.

Я лягла до Мірана. Він обійняв мене.

-Повтори це...

-Що повторити?

-Те що говорила.

-А що я говорила?-я вирішила пограти з ним.

-Коханий, я кохаю тебе.

-Я такого не казала.

-Значить сон...-засумував Міран.

-Я казала.-Я повернула голову на Мірана.-Що два місяці називаю тебе коханим.А потім сказала,що кохаю тебе.

-Що ти сказала?-Міран аж посміхнувся.

-Коли я зрозуміла,що ледве не втратила тебе.Тоді і зрозуміла,що кохаю тебе.

-Ще раз.

Я шепчу йому на вушко.

-Я кохаю тебе!

-І я тебе,кохана.

Ми посміхнулися. Я лягла на груди Мірана. Так ми і заснули.