Наша сім'я навіки

Ваш дім

3 грудня.

Міран зайшов в кімнату.

-Не спиш?

-Ні.

-Знову п'єш?

-Це ж вино...

Міран сідає на ліжко і забирає пляшку вина.

-Ти нормальний?

-Перестань пити!

-Що хочу те й роблю! Зрозумів?!

Рейян тягнеться за пляшкою. Міран бере її, кладе на ліжко і надвисає над нею.

-Що ти робиш? Встань!

Рейян б'є Мірана в груди.Міран просто дивиться в її очі.

-Чуєш? Кому кажу?!Встань!

-Чому ти не слухаєш своє серце? Не віриш мені? Віриш тільки те, що бачила.

Навіть не правду. Що з тобою?

-Не читай мене! Все! Встань!

-Ти не хочеш щоб я вставав!

-Звідки знаєш?

-Твої очі це кажуть.

-Мої ж очі побачили НЕ ПРАВДУ!

-Очі можуть не правильно бачити. Але говорити тільки правду.

-Ще поетом стань все одно не пробачу!

-Я не кину вас, Рейян!

-Ми тебе кинемо!

-Хм....

Міран цілує Рейян. По щоці Рейян покотилися сльози.Міран зупиняється.

-Що ти хочеш щоб я зробив для тебе?

-Я прошу тебе дай мені розлучення.

-Рейян...

-Ми з Умутом будемо жити окремо. Але бачити його ти будеш коли захочеш.

-Рейян...

-Я знаю, що ти зараз скажеш. Але так буде краще. Будь ласка.

Міран сів на ліжко. Довго думаючи сказав.

-Я куплю тобі дім.

-Тобто?....

-Ми розлучимося.

-Правда?

-Так. І ви з Умутом будете жити там. Ти ж не підеш до Шадоглу.

-Ні...

-Але це тітка і дядько вони тебе не кидали.

-Ні, не піду!

-Але щоб це все я зробив, треба тобі  дещо зробити.

-Що? Переспати?