Наша сім'я навіки

Все спочатку

5 червня.

Міран взяв до себе Умута. Рейян злякалася і в істериці побігла до

Мірана.

-Міран, що ти ще хочеш? Я ж не виходжу за нього!

-Що я хочу? Нічого.

-А чому ти Умута забрав?

-Просто. Погуляти з ним. Ти чого відразу почала кричати?

Рейян починає плакати.

-Оооо......

Міран бере Рейян на руки. І несе в дитячу.

-Умут, дивись! Чому мама плаче?

Рейян посміхається.

-Рейяшка....кохана....не плач.Я....ми не хочемо щоб ти плакала.Чуєш?

-Угу.Чую!

-Тоді дай поспати сину.І йди сюди.

Міран бере на руки Рейян. Він заносить її в їхню кімнату.

-Поспи тут!

-Ти зі мною?

-А ти як хочеш?

Міран підійшов до Рейян дуже близько. Рейян поцілувала Мірана.

-Мммм...йди до мене!

Міран поніс Рейян в ліжко.

-Я засумував за тобою.

-І я.

Міран накинувся на неї.

Ранок.

Від Рейян.

Коли я прокинулася я побачила обличчя Мірана  .Я зовсім не шкодую, що в нас була ця ніч .Я дуууже його кохаю. Я так сумувала за ним. Може Омер був для мене як спосіб забути Мірана? Але я все одно не змогла. Він мене так кохає. В нас є чудовий син. Ми сім'я. Раптом Міран почав прокидатися. Я захотіла встати. Але тепла і сильна рука Мірана мене повернула.

-Куди?...

-Хм...я встати хочу.

-Ммммм...

Все це він говорить з закритими очима.

-Як Умут?

-Спить.

-Угу. А ти чого не спиш?

-Не хочу. Прокинулася.

-Тоді полежи зі мною.

-Тобі теж треба вставати!

-Навіщо?

-На роботу.

-Нінаяку роботу ми не йдемо.

-Чому?

-Хто ж уві сні працює?