Наша сім'я навіки

Моя минула і майбутня дружина!

4 січня.

Асланбеї.

Дзвінок в двері.

-Я відкрию!-Дільшах.

Дільшах відкриває.

-Рейян?

Від Рейян.

-Добрий день! А ми до вас у гості.

-Мій маленький! -Дільшах звертається до Умута.Проходьте!

-А Міран?

-Міран у себе. Працює. Ти ж знаєш його і у вихідний працюватиме.

-Так. Він такий. До речі Умут копія його. Мені не сумно це вже точно.

-Дай но сюди!

-Я вам тут тортик принесла. Не вижинете?

-Ні, що ти? Проходь. Дай торт Есмі. А сама підіймайся до Мірана. Поклич його в вітальну. А Умута я до діда віднесу. Так?

-Гаразд.

Я віднесла тортик мамі Есмі. І підійнялась в нашу кімнату з Міраном.

Там сидів Міран на ліжку. Кімната була прикрашена моїми фотографіями.

Я здивувалася.

-Нічого собі!

-Рейян?!

-Так. А що тут за виставка?

-Без тебе...

Мені навіть сумно стало. Так захотілось обійняти його.

-Ходімо, я там тортик принесла.

-А Умута?

-Ну..ні. Він спав просто.

-Як так, Рейян!?

Я засміялася.

-Куди ж я без Мірана маленького.

-Без кого?

-Треба було його Міраном назвати! Він копія тебе!

Міран сміється.

-Якби у нас була донька схожа на тебе. І все! У тебе свій Міран. А у мене своя Рейян.

Ми сміємося. Я навіть не помітила як ми взялись за руки і спустилися.

Я помітила тільки коли прийшли в вітальню.

-Синочку....

Міран почав гратись з Умутом.

-До речі, Рейян як там Гюль?

-Живе у особняці Шадоглу.

-А Бахар?

-А її батьки забрали.

-Ааа...просто я завжди забуваю запитати.

Ми гарно посиділи. Я мабуть справді кохаю Мірана. Як же його пробачити, довіритися? Ех...

-Нам вже час.

-Куди, Рейян? Залиш хоть Умута.

-Ні. Мамо, син буде жити з Рейян. Завжди.

Міран подивився на мене. Я посміхнулася.

-Але...Рейян залишся будь ласка. Ну одну ніч поспати з внуком.

-Я можу залишити.

-Ми зараз поговоримо.

Ми відійшли.

-Рейян, або ти залишаєшся тут або разом з сином їдете до дому.

-Чому? Вони,що заберуть його? Чи ти?

-Ні.

-Так в чому проблема?

-Вибирай!

Міран пішов до них.

Він хоче щоб я з ним залишилася.

-Ну...я поїду.

-Рейян, прошу залишайся!

ААААА!!!Рейян ВСЕ!!!Послухай своє серце і залишся!!!Сина звісно краще не залишати.

-Добре. Ми залишаємося.

-Фух...

Вони забрали Умута до себе. А я пішла в нашу кімнату. Стала на тирасі.

Прийшов Міран. Підійшов але не близько.

-Хм....все як в першу нашу ніч. Я стою тут ти до мене підходиш.

-Не все!

Міран підходить до мене, бере на руки і кладе на ліжко.

-Зараз все!

Я сміюся.

-Сподіваюсь ти на підлозі?

-Ні. Скраєчку.

-Смішно...

Міран реально лягає.

-Міран!

-Що?

-Ти нормальний? Як я можу спати в одному ліжку з чужим чоловіком?

-Так. Якщо не хочеш спати не спи.

-Мір..

Він вже НІБИТО спить.

-Ось і буду спати.

Я відвернулася від нього і ми заснули.

Ранок.

Я так і знала! Знала,що воно так буде! Я прокинулася на груді Мірана.

Я тихо встала.

-Ммммм...я думав цілу ніч чому мені так солодко. А це моя дружина спала на мені.

-Колишня!

-І майбутня!

-Ага! Розмріявся!

-А що ні?

-В якому сенсі?

Міран поклав мене на ліжко, надвіс наді мною і прошептав біля губ.

-Моя минула і майбутня дружина!

І ЗВІСНО Ж поцілував. Я зробила злий погляд але йому було все одно. А в глубині душі я чудово розуміла, що так воно і буде...