4 січня.
Асланбеї.
Дзвінок в двері.
-Я відкрию!-Дільшах.
Дільшах відкриває.
-Рейян?
Від Рейян.
-Добрий день! А ми до вас у гості.
-Мій маленький! -Дільшах звертається до Умута.Проходьте!
-А Міран?
-Міран у себе. Працює. Ти ж знаєш його і у вихідний працюватиме.
-Так. Він такий. До речі Умут копія його. Мені не сумно це вже точно.
-Дай но сюди!
-Я вам тут тортик принесла. Не вижинете?
-Ні, що ти? Проходь. Дай торт Есмі. А сама підіймайся до Мірана. Поклич його в вітальну. А Умута я до діда віднесу. Так?
-Гаразд.
Я віднесла тортик мамі Есмі. І підійнялась в нашу кімнату з Міраном.
Там сидів Міран на ліжку. Кімната була прикрашена моїми фотографіями.
Я здивувалася.
-Нічого собі!
-Рейян?!
-Так. А що тут за виставка?
-Без тебе...
Мені навіть сумно стало. Так захотілось обійняти його.
-Ходімо, я там тортик принесла.
-А Умута?
-Ну..ні. Він спав просто.
-Як так, Рейян!?
Я засміялася.
-Куди ж я без Мірана маленького.
-Без кого?
-Треба було його Міраном назвати! Він копія тебе!
Міран сміється.
-Якби у нас була донька схожа на тебе. І все! У тебе свій Міран. А у мене своя Рейян.
Ми сміємося. Я навіть не помітила як ми взялись за руки і спустилися.
Я помітила тільки коли прийшли в вітальню.
-Синочку....
Міран почав гратись з Умутом.
-До речі, Рейян як там Гюль?
-Живе у особняці Шадоглу.
-А Бахар?
-А її батьки забрали.
-Ааа...просто я завжди забуваю запитати.
Ми гарно посиділи. Я мабуть справді кохаю Мірана. Як же його пробачити, довіритися? Ех...
-Нам вже час.
-Куди, Рейян? Залиш хоть Умута.
-Ні. Мамо, син буде жити з Рейян. Завжди.
Міран подивився на мене. Я посміхнулася.
-Але...Рейян залишся будь ласка. Ну одну ніч поспати з внуком.
-Я можу залишити.
-Ми зараз поговоримо.
Ми відійшли.
-Рейян, або ти залишаєшся тут або разом з сином їдете до дому.
-Чому? Вони,що заберуть його? Чи ти?
-Ні.
-Так в чому проблема?
-Вибирай!
Міран пішов до них.
Він хоче щоб я з ним залишилася.
-Ну...я поїду.
-Рейян, прошу залишайся!
ААААА!!!Рейян ВСЕ!!!Послухай своє серце і залишся!!!Сина звісно краще не залишати.
-Добре. Ми залишаємося.
-Фух...
Вони забрали Умута до себе. А я пішла в нашу кімнату. Стала на тирасі.
Прийшов Міран. Підійшов але не близько.
-Хм....все як в першу нашу ніч. Я стою тут ти до мене підходиш.
-Не все!
Міран підходить до мене, бере на руки і кладе на ліжко.
-Зараз все!
Я сміюся.
-Сподіваюсь ти на підлозі?
-Ні. Скраєчку.
-Смішно...
Міран реально лягає.
-Міран!
-Що?
-Ти нормальний? Як я можу спати в одному ліжку з чужим чоловіком?
-Так. Якщо не хочеш спати не спи.
-Мір..
Він вже НІБИТО спить.
-Ось і буду спати.
Я відвернулася від нього і ми заснули.
Ранок.
Я так і знала! Знала,що воно так буде! Я прокинулася на груді Мірана.
Я тихо встала.
-Ммммм...я думав цілу ніч чому мені так солодко. А це моя дружина спала на мені.
-Колишня!
-І майбутня!
-Ага! Розмріявся!
-А що ні?
-В якому сенсі?
Міран поклав мене на ліжко, надвіс наді мною і прошептав біля губ.
-Моя минула і майбутня дружина!
І ЗВІСНО Ж поцілував. Я зробила злий погляд але йому було все одно. А в глубині душі я чудово розуміла, що так воно і буде...
ВИ ЧИТАЄТЕ
Наша сім'я навіки
RomanceВона його ненавидила, а він кохав її. Їх одружили і їй прийдеться покохати його.Він буде робити все для цього. Історія справді цікава.