Під Місячним Сяйвом

Розділ Х. Карти розкрито

В середу ми з Катею, як завжди, поралися в залі. Натовп зранку, в обід і ріденькі компанії в залі — це стало для мене вже звичною справою. І головне — мені це подобалось. Знову приходила Валентина Іванівна, цього разу одягнула ще коротшу спідницю і блузку з великим декольте. «Шановна, тут діти!» — хотілося крикнути їй в обличчя, та не можна. Не хочеться сваритися з клієнтурою, та й не дуже треба. До того ж етикет забороняв. Цього разу жінка не хитала стегнами, а відчинила ними двері. Ще й взяла сьогодні імбирний лимонад і торт «Спартак». Раніше вона солодощів не брала. Катя носилася туди-сюди, прибирала посуд і носила замовлення до столиків. В обід було так само людно.

І знову був він. Це чорне волосся, вираз обличчя, біла сорочка з коротким рукавом. Я ж тебе добре знаю. З реального життя, не із снів і навіть не з фільмів. Ти добре мені знайомий! Він сидів і щось писав в паперах. Що ж ти пишеш? Невже детективи? Несподівано для себе я закинула голову назад. Чому саме детективи? Годі! Я не могла стояти просто так і дивитися на нього. Зберися, Крамаренко. Потім подумаєш. Хоча, може, потім і не захочу або в крайньому випадку забуду.

Дві години пронеслися як дві хвилини. Все було спокійно. Та ось дзенькнув дзвоник, і в кафе увірвалася захекана жінка. Волосся розпущене, а в руках скляний стакан з льодом всередині. Стоп, це ж Валентина Іванівна! Намастила себе майже чорними тінями для повік, я й не впізнала. Звісно, бо зранку Ви були майже без макіяжу! Лише з фарбованими віями і губами. Вона стала переді мною і розставила руки в боки, а стакан поставила на стійку. Я стояла, як вкопана, із чашкою для кави в одній руці і рушником для посуду в іншій. 

—Ну що, Олександро?

—Що, Валентино Іванівно? — Треба тримати дистанцію. Скандалу в кафе не минути. Ще й Каті поруч не було, затрималась на кухні. Мені зараз знадобилася б її підтримка.

—Як це називається? — Вона схопила стакан і потрусила ним. Лід всередині задзвенів. Я помітила, що там були залишки якоїсь рідини. — Ви здуріли туди імбир кидати?

То річ про імбирний лимонад?

—Я не дуже розумію. Що Ви маєте на увазі? — В цей момент не нас дивилися як мінімум три пари очей. Брюнет (як я стала його для себе називати) сидів, неначе нічого не сталося, і гриз ручку. В цей момент хотілося лише, щоб саме він за мене заступився. Це дивне бажання, та воно було моїм. Вставай, вставай!