Під Місячним Сяйвом

Розділ XVII. Страх вернувся

Наш одяг був розкиданий по всій кімнаті, а ми лежали в ліжку, накрившись ковдрою, і обіймалися. Віктор нюхав моє волосся, а я просто поклала голову йому на плече. Ніхто за цей час навіть не подумав нас по тривожити. Що, власне, мені сподобалося. Може, здогадалися, що не варто заходити в кімнату? Як би там не було, а я щаслива.

Цей час (знати б, котра година) був для мене одним з найпрекрасніших в житті. В загальному житті. Зараз я не хочу розділяти його на «до» і «після». Надто мене зараз переповнюють емоції. Та треба знайти в собі сили встати. Нас, мабуть, вже зачекалися мої родичі. Я підняла голову і глянула на свого бойфренда. Які ж у нього широкі плечі! Віктор підпер голову рукою і дивився на мене. Просто дивився, без пристрасті або загравання. Лише та сама ангельська усмішка.

—Нас вже зачекалися. Час іти вниз, —мовила я. Віктор лише кивнув.

Я напрягла свій вампірський слух і раптом почула у вітальні голоси. Чоловічі голоси. Один я не чула взагалі ніколи, а другий...це ж той самий голос, що звучав в телефоні Ніки, коли я зайшла до неї в кімнату. Це Михайло! Вони приїхали! Я трохи занервувала.

—Нам точно треба вниз. Нас чекають.

—Не переймайся. Встигнемо.

Вітя схопив свої речі з підлоги і став одягатися, а я підійшла до шафи.

—Чому не хочеш одягати сукню?

—Зараз одягну. Лише приготую собі інші речі на ніч. Я збиралася полювати. Вчора ми вирішили не бігти, то хочемо сьогодні.

Я знову натягнула сукню на своє струнке тіло. Фіолетовий атлас обтягнув мою струнку фігуру, і Віктору, здається, це сподобалось.

—Ти прекрасна, — сказав він.

Я засоромилася. Туфлі вмить опинилася в мене на ногах. Короткий зирк у дзеркало. Волосся, на диво, не заплуталося. Зачіска така сама, яка і була пару годин тому. Я лише коротко пройшлася пальцями між локонів.

—Ходімо, — звернувся до мене Віктор, вже стоячи у своїй сорочці в дверях.

Ми взялися за руки і спустилися є у вітальню. Відразу я помітила рудого хлопця з фотографії. Це був Кирило. Він стояв, обійнявши Катю. З іншої сторони брюнет Міша цілував руки Ніці. Куточками очей я помітила, що обидва мають досить цікаві очі. Чорні. Я бачила червоні, наче кров, і золоті, як мед, але не чорні. Що з ними не так? Якось пізніше запитаю. А зараз...