Під Місячним Сяйвом

Розділ ІІІ. Полювання

Недовго думаючи, я пішла в ліс. Поблизу нікого не було, і ніхто не міг би помітити моєї дивної поведінки. Настрою бігти з усіх сил вже не лишилося, хоча така річ як «втома» мене більше не потурбує. Вампіри ж не втомлюються? І є в Умані чи десь поблизу подібні мені? Ох, як все складно нині стало.

Не поспішаючи, я попленталась між дерев. Та через хвилину мені це вже повністю обридло. Я зірвалась і побігла. Нічний ліс був особливо прекрасний. У місячному сяйві виблискували краплі роси на листках. Дощ на той час вже скінчився. Я ж казала: поллє — і перестане. Мені навіть було фіолетово, що я промокла до нитки. Під дощем мені здавалося, що я очищаю свою душу від усього поганого. Десь в стороні біг струмочок, я чула його дзюрчання. А ось співає цвіркун. Чи це коник? Із біологією я не дуже дружила.

В глибині лісу було прекрасно. Та більш за все я хотіла опинитися на тому місці, де в нас був кемпінг. Навіть на спрагу стало чхати. Раптом попереду я побачила кривий силует. Було схоже на привида. Привидів не існує, проте існують погані вампіри, які вже, схоже, на мене почали полювання. Я здригнулася ні то від страху, ні то від холоду. Цікаво, вампіри холод взагалі відчувають?

—Гей, а ти хто? — крикнула я неголосно силуету. Відповіді нема. Так зазвичай починаються фільми жахів. Хоча...моє нове життя — вже суцільний фентезі-фільм. І, наскільки вже стало зрозуміло, відмінний слух і зір — ще дві ознаки вампіра. Я й досі повторювала ці слова: «Я — вампір». Так, сконцентруюся на крові. Ностальгія зачекає.

Треба приборкати свою жагу. У «Сутінках» мені було неймовірно цікаво читати, коли Едвард розповідав Беллі про їх особливості, а точніше — про боротьбу зі спрагою: «Ми намагаємося. І, як правило, в нас виходить. Але й помилки бувають, як, наприклад, зараз, коли я знаходжуся наодинці з тобою.». Або, наприклад, це: «Напевно, це схоже на заміну м'яса соєю. Ми жартома називаємо себе вегетаріанцями. Кров тварин не повністю задовольняє голод, або в нашому випадку — спрагу, але її достатньо для підтримки життя. В більшості випадків. Іноді стримуватися особливо слкладно.».

Я запам'ятаю, як це приблизно буде, але хотілося б спочатку дізнатися, хто переді мною. Я підбігла ближче. Силует не ворушився. Стали вимальовуватися якісь відрізки. Один, другий. І такі ж криві. Це що, дерево? Підійшла ще ближче. Точно! Це дуб, в який вдарила блискавка. Я бачила його раніше. А десь... Так! Тут, недалеко, те саме місце, де й був кемпінг! Я побігла направо від дуба. А ось вже пробігла кущ вовчої ягоди. Він ще нагадує силует їжачка. Це ж близько!