Під Місячним Сяйвом

Розділ ХIV. Висновки

Зранку я знайшла свою машину на місці, перед ґанком. Ключі були в замку. Я сіла, завела пвто і поїхала на роботу. Сьогодні в мене був непоганий настрій, і мені палко захотілося одягнути літню голубу сукню із сексуальним декольте. Бензин скоро мав би закінчитися, тож перед роботою я заїхала на заправну станцію. Підводне не радувало людей своєю погодою. Хоча мені було фіолетово. Сонце виходило зовсім рідко, що мені подобалося. Коли я приїхала в кафе, мене з широкою посмішкою зустріла Катя. Вона повідомила мені, що привезли нові фартухи, які ми замовляли, і протягнула мені новенький кремовий фартух. Ми разом приступили до роботи.

Клієнтів було мало. Не дивлячись на те, що сьогодні неділя і у більшості людей вихідний, майже ніхто не сидів у залі.

—Це вперше так. Раніше клієнтів було валом у вихідні. — Катя не переставала мені пояснювати, що сьогодні не так.

Приближалася година обіду. Ось дзенькнув дзвоник, і Віктор сів на своє місце.

—Чому він прийшов? Сьогодні ж неділя.

—Мене чекає. Не треба його обслуговувати. Він сам попросив.

—Добре. — Катя не стала мені заперечувати.

Я обслуговувала клієнтуру, сестра збирала брудний посуд, а мама з татом поралися на кухні. За кавою приходило багато людей, а в приміщенні майже нікого. Через це було трохи нудно. Я те й робила, що й дивилася в смартфон в надії побачити, що п'ятнадцять хвилин після настання години обіду минули.

Тринадцять хвилин. Ще дві. Не так вже й довго, але відчувається наче ціла вічність. Та ось я боковим зором помітила, як Віктор, дивлячись на мене, схилив голову вправо. Я збагнула. Вже час.

—Катю, я іду. Поклич Ніку.

Катя мене обійняла і прошепотіла у вухо:

—Удачі тобі.

Я обійняла її у відповідь.

—Дякую. Вона мені знадобиться.

Ми попрощалися, я взяла сумочку і хотіла вже йти, як помітила маленьку записку. Я пробіглася по ній поглядом:

«Зустрічаємося в лісі. Я буду там.

Віктор»

Я вийшла з кафе і направилася в сторону лісу. Через хвилин п'ятнадцять почався порожній квартал. Я оглянула вулицю, прислухалася до своїх відчуттів. Нікого немає, ніхто не наглядає за мною. Можна добігти до лісу. Ніхто не помітить. Я ступила крок, потім ще кілька, і за лічені секунди всі будинки лишились позаду. Попереду показувалися лише сосни і дуби, навколо них пеньки. Я оглянулася по сторонах. Було пусто і тихо, лише дятел десь довбав дерево і цвірінькала синичка.