Кохай мене, якщо зможеш

Частина 14

Характерне гудіння стихло, пролунав короткий «дзинь», повідомляючи, що пасажир прибув до місця призначення. Металеві двері від'їхали вбік. Єгор зухвало посміхнувся, оголюючи гострі ікла.

̶  Доброго ранку.

Біляєв націлив погляд на стіну з тонованого скла, яка відділяла кабінет від коридору. Він спокійно попрямував повз стіл молодої світловолосої секретарки.

̶  Туди не можна. Іде нарада директорів, – занервувала та. – Ти...

̶  Сонце, – перебив її Єгор, – оладки смажиш?

̶  Щ-що?

̶  Ні? Тоді замов щось – я дуже голодний, – він направився до дверей, але зупинився, коли секретарка підняла слухавку стаціонарного телефона і спробувала з'єднатися з керівником.

̶  Ні-ні-ні, – злегка перехилившись через робочий стіл, Біляєв натиснув кнопку відбою, – я сам йому скажу, – зухвало запевнив. Усі спроби перешкодити Єгорові зірвати нараду: відговорити, стримати за рукав, пригрозити – забавляли його. Біляєв закотив очі і вишкірився. – Ну, хіба ж можна так поводитися з босом?

Секретарка на мить завагалася. Єгор вирвався з хватким і пройшов до кабінету.

̶  Панове, – хлопець ледь втримався, щоб не схилити в насмішці голову для привітання, натомість він натягнув фірмову посмішку, оголюючи ікла.

̶  Паскудне щеня, – виплюнув Власов.

̶  Неправильне звертання.

Єгор підняв вище папку з документами.

̶  Із цього моменту я – член ради директорів. Усі документи тут, – Єгор показав папку. – Можете ознайомитися з ними пізніше, а зараз повертаймося до обговорення важливих справ.

Він розслаблено підійшов до столу, з гучним сплеском кинув на нього папку і зняв пальто, затим повішавши на спинку крісла.

̶  Якось спекотно стало, вам так не здається? Пане Бауман, Ви геть розчервонілися.

Єгор опустився на віддалене крісло навпроти почесного місця Дмитра і вдав, що зацікавлено розглядає слайд: щось про витрати на студентський проект. Власов натиснув на кнопку зв'язку з секретаркою, вимагаючи, щоб за дві хвилини у нього на столі лежало спростування слів Біляєва.

Першими оговталися партнери Дмитра, натягнули менш розгублені вирази на обличчя і навіть продовжили зачитування звітів і спроби коментувати справи, недостатньо переконливо, правду кажучи. Чоловіки дивилися виключно у папери, не піднімаючи очей на презентацію за спиною Власова, лиш би не зустрітися з поглядом Дмитра. У напруженій обстановці вони раз за разом заїкалися, іноді обмовлялися, та все одно продовжували, а Єгор наче й не помічав помарок. Він із награно зацікавленим виразом обличчя вдивлявся у того, хто говорить, тобто час від часу повертався то до Мельника, то до Баумана. Спер підборіддя на долоню, підтиснув губи, трохи примружив повіки. Боковим зором Біляєв бачив, яким недобрим поглядом спопеляє його Власов, як готовий вибухнути будь-якої миті і як стримується лише тому, що секретарка досі не принесла «спростування» (та й не принесе зовсім); але жодного разу навіть не зиркнув на ворога.