Кохай мене, якщо зможеш

Частина 15

Єгор вказав пальцем на світлофор:

̶  Ось там звернеш направо, швидко виїдемо з Писарів.

Лєра раділа, що найближчий виїзд з міста не з західної сторони, ще раз бачити аварію на окружній дівчина не готова.

На світлофорі довелося зупинитися. Водійка спостерігала за зворотнім відліком.

̶  Ти тоді мчала по місту? – вирвалося в Єгора.

̶  Ні. Вечірка була за Києвом, ми поверталися і розбилися на в'їзді... Вийдеш, якщо захочеш, – уже трохи тихіше додала Лєра, викручуючи кермо – зелений.

̶  І пропустити повернення легенди? Гляди, ще хизуватимусь, що катався із самою Валерією Тумановою.

Дівчина усміхнулася.

̶  Лея. Ніхто не називає своє прізвище, усі мають прізвиська, ну, чи в моєму випадку – псевдонім. У бандитських колах знають Лею. Тож якщо збираєшся використовувати зв'язки зі мною, – жартувала вона, – не плутай ці речі.

̶  І хто ж із них зараз витисне усі триста?

Шум центральної магістралі повільно залишався позаду. Адміністративні будівлі поступилися місцем житловим будинкам, а ті згодом – приватному сектору. Автомобілі зустрічалися дедалі рідше, тож нічну темряву розривали тільки фари сріблястого Audi.

̶  Я.

̶  Можеш починати. Запевняю: тут ніхто не заважатиме.

Вона кинула на Єгора недовірливий погляд. Вони ж досі залишалися в межах Писарів, через кожні кілька десятків метрів стояли вуличні ліхтарі, авто досі проїжджало повз поодинокі світлофори, а дорога звивалася поміж рядів будиночків. Але ж, дідько, вона літала на двохсот, вона брала участь в незаконних перегонах, вона виконувала різні трюки – чи їй боятися дороги? Годі.

Лея дужче втиснула педаль газу, і стрілка спідометра поповзла по циферблату. Шістдесят, сімдесят... далеко не межа, але вітер свистів уже сильніше. Ну ось, ще трішки – і вже незаконна швидкість.

Лобове скло захищало від його холодного подиху, але на сотні кілометрів за годину волосся Туманової вже поповзло назад, збираючись здійнятися в повітря.

Сто десять. У грудях неприємно заскиміло. Лєра не могла розібрати: відчуває жар чи холод.