Кохай мене, якщо зможеш

Частина 4

Лєра вийшла з будівлі академії і вдихнула аромат опалого листя. Повз неї проходили незадоволені зупинкою студенти, але Тумановій було байдуже до них. Вона роззирнулася у пошуках шатена, але погляд зачепився хіба що за оголошення про Хеловінську вечірку. Лєра попрямувала до воріт, гадаючи, коли варто зателефонувати Єгорові, адже годинник показував 12:30. Якась частина душі Лєри бажала, щоб Біляєв передумав і не з'явився: тоді все буде вирішено, вона не втручатиметься в тіньове життя Писарів.

Лєра вийшла з воріт академії, кинула погляд на парковку неподалік, проте її займали тільки світлі автівки.

̶  Бісенятко, схоже, повороти – твоє слабке місце, – голос Єгора прозвучав прямо за нею.

Він спирався на стіну арки з підставкою для кави в руках, в усіх чотирьох комірках якої знаходилися стаканчики.

̶  За рогом часто ховаються вбивці, – продовжив Єгор, зустрівшись поглядом з попільними очима.

Лєра поправила шлейку рюкзака.

̶  Як ти мене щойно назвав? – вона підійшла ближче до Єгора.

Хлопець простягнув підставку з напоями:

̶  Не знав, що ти п'єш. Тут еспресо, чай, гарбузовий лате і гарячий шоколад на твій вибір.

Продовжуючи дивитися Єгорові у вічі, мовляв, помітила спробу зіскочити з теми, Лєра дістала стаканчик із гарячим шоколадом. Біляєв витягнув еспресо, тоді обернувся до двох студенток, які навстоячки намагалися дописати конспекти, позираючи в телефон.

̶  Дівчата, хочете зігрітися? – Єгор жестом запропонував напої, які залишилися. – Пригощаю.

Студентки недовірливо поглянули, але не на Єгора – його усмішка навпаки зачаровувала – а на Лєру. Туманова поспішила відвернутися: вони помиляються, вважаючи їх з Єгором парою, і вона не збирається милосердно давати дозвіл підійти до Біляєва. Лєра потягнула шоколад крізь отвір у кришці. За її спиною почулися слова подяки і тоненькі смішки, коли студентки забирали підставку у Єгора.

̶  Погуляємо? – хлопець став перед супутницею.

̶  Я ще не була у Центральному парку.

̶  Влаштуємо, – вони рушили з одної ноги, водночас потягнули напій і, помітивши це, переглянулися.

Єгор виглядав набагато краще, аніж вчора: сон стер темні кола з-під очей, шкіра видавалася менш блідою, але погляд все-одно був тьмяним. Скільки йому років, Лєра сказати не могла точно, не набагато старший за неї – років на три-чотири, однак без блиску в зелених очах і посмішки, яку Єгор натягував у незручних йому ситуаціях, хлопець виглядав старшим.