Кохай мене, якщо зможеш

Частина 26

Лєра нечутно причинила двері і навшпиньках пройшлася по балкону конференц-зали. Кинула погляд на улюблене місце – уперше воно не було порожнім.

На трибуні стояли кілька викладачів, декан і навіть ректор. Здається, зібрання тривало вже достатньо довго, принаймні вступну частину й оголошення прізвищ тих, хто на межі відрахування, Лєра пропустила.

̶  Привіт, – коротко кинула Романовій, сідаючи поруч.

̶  Ти жахливо непунктуальна.

̶  Єгора виписали.

̶  Так? – Єва обернулася до подруги, радісно підхоплюючи тему. – Нарешті. Двадцять днів в лікарні – це ж просто жах. Ну, тепер він може нарешті зайнятися пошуками таємничого рахунку.

Лєра перевела погляд на промовця внизу, та наче і не бачила його. За секунду вона видушила з себе посмішку.

̶  Ми вже знайшли його.

̶  Знайшли? – Єва примружилася. – Де?

̶  У Лос-Анджелесі.

У спогадах зринало їхнє маленьке розслідування, проведене в межах палати Єгора. Вони цілими днями розбирали документи і довжелезні договори, які вкладав Володимир Біляєв. Вечорами Лєра зазвичай клала голову на плече Єгора, і той, обнявши її однією рукою, уголос читав книги про економіку та фінанси – нудна казочка наніч, яка, втім, дала результат, підказала, де шукати потрібні відомості і як діяти далі.

̶  Єгор полетить туди, – ледь чутно продовжила Лєра, навіть не задавшись питанням, скільки мовчала. – Сьогодні вночі.

Кожне слово відлунювало розгубленістю і болем, які не притупилися від моменту, коли на екрані ноутбука вперше з'явилися потрібні координати.

̶  Надовго?

Єва затнулася, зустрівшись з проникливим поглядом Лєри. Сірі очі блищали, хоча сліз не було.

̶  Назавжди?.. – несміливо уточнила Романова і глитнула, коли подруга тільки й знизала плечима. Єва замислено сперла підборіддя на долоню, загорнула волосся, поворушила губами, провівши діалог із собою. – То з наступного семестру ти переїжджаєш?

Романова зміряла Лєру поглядом, намагаючись знайти якісь натяки на підготовку до довгого перельоту: маленька сумочка з документами, пляшечка води, зарядка в кишені – бодай щось. Але та виглядала звичайно, у її випадку ані зручний топ з довгими рукавами, ані чорні спортивні штани не вказували на пасажирку авіарейсу.