Шаховий король: білий король

○ ◇ ○ ТУРА: "ЧОРНА БЛИСКАВКА"○ ◇ ○

На ранок Рональд зібрав разом з товаришами частину припасів і пішов на головну площу, де завжди багато народу. Він і вся його компанія була одягнена в білі накидки з капюшонами на голові. Рональд, як лідер, виступив вперед і звернувся до народу з промовою.
- Громадяни, не бійтеся нас. Ми - організація "Біла сова". Ми хочемо допомогти вам. - Рональд перевів погляд на Маркуса і Роберто. - Покажіть вміст мішка.
Після наказу хлопці розв'язали мішок і перед очима людей постали різні харчові продукти та медикаменти.
- Можете брати скільки потрібно. Грошей нам не треба. Буде досить, якщо ви заховаєте все це від очей вартових й будете звертатися до нас за допомогою. Ми справді хочемо допомогти вам. - знову сказав хлопець і люди кинулися юрбою до мішка.
Коли мішок був порожній юнак помітив, що на обличчях чоловіків виблискують вдячні посмішки, а жінки плачуть від щастя. Все ж молодий принц не помилився, він зміг подарувати цим нещасним людям надію. І в майбутньому він обов'язково зробить все можливе для того, щоб більше ніхто не вмирав від хвороби чи голоду.
- Пам'ятайте, ми завжди на вашому боці. Вірте в краще майбутнє і воно обов'язково настане. - вимовляє хлопець перед тим, як піти з товаришами під крики радості юрби.
Тим часом двоє вартових побігли до палацу, повідомляти про погані новини королю. Але їм довелося розповісти все довіреній особі правителя - головнокомандувачу військом й начальнику варти Джонатану Ротреджу. Після чого чоловік прийшов до свого пана в тронний зал. Ернеста тим часом обступили нафарбовані в надто вульгарних нарядах дівиці, вони гладили плечі та руки короля, по черзі шепочучи йому на вухо всякі красномовні словечка. Джонатан кашлянув в кулак аби привернути тим самим увагу правителя.
- Ваша Величність, можна взяти у вас невелику аудієнцію? - запитав чоловік, схилившись в поклоні. Ернест, помітивши вірного слугу, відкликав дівчат із зали й спершись об руку головою, подивився на нього.
- Говори, мій друже, що ти хочеш мені повідомити? - король посміхнувся, давши зрозуміти слузі, що готовий слухати. Джонатан випростався і без страху, подивившись в очі монарху, почав свою доповідь.
- Сьогодні мені повідомили двоє з наших вартових, що бачили на площі вранці людей в білих мантіях, які називали себе організацією "Біла Сова" і роздавали жителям ліки та продукти. Можливо вони хочуть заручитися підтримкою народу та підняти заколот. У будь-якому випадку їх треба зупинити. - вимовив Ротредж і король задумався.
- Якось це все дивно: хлопчисько з таким же ім'ям як у мого померлого племінника навчається в "Срібної троянді"; смерть капітана Орлі на піратському судні ; затонулий корабель Антоніо Сеті; організація "Біла сова". Все це якось пов'язано між собою ... -Ернест знову залився божевільним сміхом.
- Пффааахаааахааах... невже мій племінник вижив і ставши дорослим, намагається дати мені відсіч? Ну що ж, малюче Рональде, я із задоволенням пограю з тобою в кота і мишу. - божевільна посмішка застигла на його обличчі.
- Ваш племінник? Мені наказати вистежити його і посадити до в'язниці? - запитав головнокомандувач.
- Немає потреби. Нехай цей хлопчисько робить, що хоче. Мені цікаво на що він здатний. Я все одно вб'ю його як тільки він переступить поріг цієї кімнати. А поки нехай кілька гвардійців стежать, щоб ці люди більше не з'являлися в центрі міста.
- Як накажете, Ваша Величність. - промовляє Ротредж і йде із зали. Ернест, натомість, залишається на одинці зі своїми думками й божевільним сміхом.
Головнокомандувач повільно йшов по довгому коридору палацу, блукаючи у своїх думках.
- "Невже це правда? Невже племінник Його Величності живий? Я ж сам бачив, як королева Амелія поверталася одна до палацу на вірну смерть, без дитини. Можливо вона його десь сховала, але де? " - Джонатан зупинився перед картиною із зображеними на ній королем Карлосом і королевою Амелією, яка тримає руку на вже досить великому животі. - "Навіть якщо ця дитина змогла вижити й вирости, я не дозволю йому зруйнувати все, чого ми з Його Величністю змогли досягнути ці 18 років." - капітан входить в кімнату, де вже зібралася варта, і в коридорі знову повисла гробова тиша.
Рональд разом зі своїми товаришами уже повертались в маєток Алоре, аж раптом Маркус запитав.
- А куди зникла Аліса? Вона ж ішла прямо за нами.
Всі різко зупинилися й озирнулися. Вони довго оглядали вулицю, поки не помітили, як Аліса повернула за ріг за якимось аристократом, й вирішили піти за нею.
Після передачі продуктів мешканцям міста Аліса помітила ошатно одягнутого чоловіка з косим шрамом на правій долоні. Саме такий шрам переслідував її все дитинство в нічних страхіттях, а отже цей чоловік і є катом короля Ернеста й вбивцею багатьох несправедливо засуджених до страти людей, в тому числі й батька дівчини. Незнайомець відкрив задні двері старого будинку й спустився в підвал. Через невеличкий отвір у фундаменті будинку Аліса побачила невелику кімнатку, наповнену різними знаряддями для тортур й невеликим сервантом, в якому стояли підписані банки з кров'ю. Від однієї думки проте, що це швидше за все кров жертв цього чоловіка, Алісу ледь не знудило. Настільки огидно було це бачити.
- Отже, герцог Грегорі де Норке, ти справді кат, на службі у Його Величності Ернеста фон Едерна. - пошепки промовила Аліса й помітивши, що герцог покинув кімнату тортур, поспішила спуститись вниз, щоб застати чоловіка зненацька. - У момент, коли я уперше побачила тебе, в одному з портів Авердіша, я запідозрила щось не ладне з тобою. Почала стежити за тобою і ось нарешті вона - істина!- пролунало в голові дівчини й вона сховалася не помітно за дверима.
Коли герцог вийшов до кімнати, Аліса приставила до його горла кинджал.
- Раджу вам не рухатись, герцог Норке! Або я одразу ж переріжу вам горло!-грізно промовила дівчина й сильніше надавила кинджалом на чужу шию. Але герцог, побачивши сріблясті пасма волосся, набрався сміливості та промовив.
- Отже, ти дочка асасина Фріса, якого я стратив дев'ять років тому. А ти доволі гарненькою виросла, аж шкода псувати таке миле личко.
Герцог Грегорі де Норке - доволі високий молодий чоловік, віком тридцяти п'яти років, з довгим кучерявим волоссям темно-вишневого відтінку й каштановими з золотим відтінком очима. Під лівим оком у герцога родимка, кучеряве волосся зав'язане в легкий хвіст і спущене на ліве плече. З одежі на чоловікові: біла сорочка, поверх неї класичний темно-вишневий, під колір волосся, жилет, на руках чорні рукавички, такі ж як і штани. Герцог Грегорі де Норке може здатись, на перший погляд, цілком приємним красивим чоловіком. Але це помилкова думка. Недарма він займає ключову для короля посаду, адже вбиває людей своїми руками, замість короля. В народі його прозвали "пекельною собакою", адже як тільки королю "дияволу" закортить згубити якусь невинну душу, він негайно, наче слухняний цуцик, виконував наказ.
Аліса від такого зухвальства лише насупилась й вже хотіла перерізати горло чоловіка, але той вибив у неї з рук кинджал й заломив за спину руку.
- Невже ти думала, що я так легко дозволю себе поранити? - промовив герцог й з силою стиснув дівчині руку. Від болі Аліса вдарила герцога головою в щелепу, а ногою в живіт. Вирвавшись, дівчина розім'яла вражену болем руку й приготувалась до бою.
- Я поклялась собі покарати тебе, герцог Грегорі де Норке, за смерті невинних людей, які були несправедливо страчені тобою за наказом короля! І Я ДОСЯГНУ СВОЄЇ МЕТИ, НАВІТЬ СТАВШИ СМЕРТЕЛЬНО ПОРАНЕНОЮ!
Рональд й решта членів- "Білої Сови" прибули в кімнату вже, коли бій між дівчиною асасином й катом короля тривав доволі довго.
- Ні! Хутчіш йдіть звідси! Я сама впораюсь! Вам не слід вмішуватись! Це мій бій...., адже я...я повинна помститися за смерть свого батька й решти несправедливо страчених! - Аліса відволіклась на товаришів й не помітила, як її руки й ноги скували міцні залізні ланцюги. Вирватись Аліса вже не могла й тільки схилила голову, вона зробила все, що могла. Але раптом перед нею стала Елеонора. Вона гнівно дивилась на Грегорі й міцно тримала свій посох.
- Негайно відпусти її! Або пізнаєш силу моєї магії!
Грегорі з насмішкою подивився на дівчину й усміхнувся.
- Ну давай, дівчисько! Подивимось, як ти зможеш протистояти міцному чоловікові, як я.
Елеонора змогла створити магічний промінь, проте він влучив не в Грегорі, а кудись в стіну.
- Хаха! І це все, що ти можеш? Ти ж подруга цієї дівки? Тоді я можу й тебе позбутись.- Грегорі витягнув ніж й кинувся до Елеонори. Аліса побачивши це, не могла й слова вимовити. Їй дуже не хотілось, щоб з Елеонорою щось сталось. Тільки не з нею." Я повинна рухатись... Повинна боротись... Я повинна врятувати Елеонору!Чого я не можу нічого вдіяти? Я була занадто слабка... Я рухалась занадто повільно.... Потрібно рухатись швидше.... Ще швидше....Швидше...Швидше...
Швидше..." - лунало у дівчини в голові.
Рональд витягнув свій меч й уже був готовий вступити з герцогом у двобій, аж раптом навколо Аліси появився яскравий потужний магічний промінь, такий самий який йшов раніше від Рональда з Маркусом і Роберто. Промінь розірвав ланцюги й пробив стелю аж до самого даху будинку, це спричинило руйнування будівлі. Проте Аліса встигла відкинути ніж з рук Грегорі, неймовірно швидко, наче світло. А потім так само швидко щось підняла з підлоги й сховавши цей предмет, скувала ланцюгами герцога Норке.
- Хутчіш покидаймо це місце! Будинок зовсім скоро розвалиться! - прокричала дівчина й усі вибігли з будинку. Коли усередині не залишилось нікого, окрім скутого герцога, будинок зовсім розвалився.
Аліса подивилась вгору й прикрила очі рукою від пекучого сонця, на її обличчі сяяла усмішка.
- Ось я й помстилась за тебе, татко, та за інших невинних людей, що були страчені цим покидьком.