Шаховий король: білий король

○ ◇ ○ КОРОЛЬ: УГОДА○ ◇ ○

Рональд пробрався всередину палацу й не потрапляючи на очі  вартовим, увійшов у тронну залу, прямісінько до свого головного ворога. До того, хто привів країну до хаосу, до того, через кого померло багато невинних людей — до короля Ернеста фон Едерна. Сам правитель, помітивши племінника, привітно посміхнувся.
— Ну привіт, дорогий племіннику. Я так чекав твого візиту. І ось ми нарешті зустрілись. —  голос Ернеста дійсно звучав привітно, але хлопця все одно не залишало почуття тривоги. “Що твориться в голові цього вбивці?”: — виникло  в голові Рональда й він насупився. —  О, ти не знаєш, як я чекав нашої зустрічі, дорогий дядечку.  — юнак ледь помітно посміхнувся.
— Тоді може вип'ємо за знайомство, що скажеш? — знову привітно запитав король.
— НЕ ПРИКИДАЙСЯ ТАКИМ ДОБРИМ! Я ПРИЙШОВ СЮДИ НЕ ВИНО З ТОБОЮ ПИТИ! — закричав Рональд. — ЕРНЕСТ ФОН ЕДЕРН, Я, РОНАЛЬД ФОН ЕДЕРН, викликаю тебе на шахову ДУЕЛЬ! МОЯ СТАВКА ... — не встиг договорити юнак, як чоловік піднявся з трону та підійшов до нього, продовжуючи привітно посміхаючись.
— Ти став таким дорослим, Рональд. Викликаєш свого дядечка на шахову дуель з такою впевненістю. — Ернест торкається до щоки Рональда й дивиться йому прямо в очі. — Я пишаюся тобою. Ти виріс таким сильним. Але знаєш, ми з тобою зовсім нічим не  відрізняємося один від одного. Ми обидва хочемо влади й обидва сильно забруднили свої руки в крові заради досягнення мети, ми обидва йшли по головах заради неї. Хіба це не так? Адже це ти потопив корабель мого підлеглого,  це ти убив усіх вірних мені людей? Це все ти. Ми з тобою зовсім не відрізняємося. — голос правителя звучав настільки спокійно й рівно, що вводив в транс.

                 Рональд немов під гіпнозом повторював в голові думки. — "Навіщо я намагаюся чинити опір реальності? Це все даремно.І намагаюся вбити короля? Але ж він  мій дядько. Не можна так. Я нічого не можу змінити." Ернест швидко змінився у виразі обличчя й на-шепотівши хлопцеві на вухо "Тобі мене не перемогти", покликав варту.
— До в'язниці його! Вибити з нього останній дух! Але не вбивати, його повинен убити я. — наказав король і варта, схопивши Рональда, повела його у в'язницю. Ернест сів задоволений назад на трон. Зовсім скоро він позбудеться свого племінника й більше ніхто не посміє навіть подумати повстати проти нього. Раптом позаду короля з чорного туману з'являється, очевидно, сам злий дух Люциус у своїй людській подобі.
Він був темноволосим чоловіком, ростом десь близько метра дев'яносто сантиметрів. З одягу на демонові: була подерта сіра сорочка; поверх неї чорне таке ж саме подерте пончо; темно-коричневі штани, затерті до дірок  в кількох місцях  та порваними кінцями штанок, які були вдягнені поверх високих чорних чобіт зі шнурівкою. Також  з плечей духа спадала темно-фіолетова атласна шаль з ось яким  чорним візерунком з обох сторін  - зверху та знизу ромби з невеличкими колами, а посередині знак молодого місяця який дзеркально був на протилежній стороні. Також  єдиним аксесуаром був  темний амулет  у вигляді кігтя, точніше тільки його  візуальна копія, адже оригінал знищила Елеонора у битві з Бартоломео. Від демона Люциус мав тільки: невеличкі ріжки на чолі між хвилястим чорним волоссям; червоного кольору очі; гострі  кінчики вух та такі ж чорні нігті; також надзвичайно бліда шкіра  з чорними від скверни венами на долонях, вздовж рук та на  лівій щоці.
— Сподіваюся, ти пам'ятаєш про нашу угоду. — вимовляє демон й король киває головою.
— Звичайно пам'ятаю. Я вб'ю його швидко, щоб не мучився. Знесу голову мечем, як колись зніс голову його батькові.
— Тоді я ненадовго відлучуся. — дух зник у тумані. У нього були свої плани щодо юного бунтівника, про які він не говорив королю. Адже демон вже давно відчув  потік сильної світлої магії, біля хлопця.