Шаховий король: білий король

○ ◇ ○ ФЕРЗЬ: ПОЛЮВАННЯ НА СОВ ○ ◇ ○

В один із днів у королівському палаці особливо було моторошно й неспокійно. Король дуже лютував й здавалося ось-ось у нього знову станеться приступ божевільного сміху. Останнім часом організація "Біла Сова" почала дуже активно діяти у столиці, роздаючи провіант населенню. Звісно ж це не залишилося без уваги його величності. Королівські вартові не один раз намагалися заарештувати членів підпільної організації, але їм це ще ні разу не вдалося. У Ернеста виникла нав'язлива думка, що "білі сови" занадто зарозумілись й розслабились, як тільки позбулися королівського ката. Але у правителя залишився козир в рукаві й настав час його пустити в дію.
- Я доручаю тобі особливу місію. Антоніо, Грегорі, Джонатан - усі вони не виправдали моїх очікувань. Вони просто жалюгідні нікчеми. Надіюсь хоча б ти не розчаруєш мене. - промовив Ернест, дивлячись на постать в темній накидці.
- Що я повинен зробити, мій повелителю? - промовив юнак у накидці, який схилився на коліно перед своїм королем.
- Ліквідуй організацію " Біла Сова". Щоб усі вони були мертві і їх трупи були повішені на головній площі. Метод виконання цієї місії залишаю на тебе.
Хлопчина посміхнувся.
- Як накажете, мій повелителю. Зовсім скоро буде повний кривавий місяць, на час цього явища запас моєї скверни збільшиться утричі. Я неодмінно позбудусь усіх невірних вам, мій королю!
- Тоді негайно йди й розробляй план своєї місії. Й пам'ятай, ти єдиний, кому я ще довіряю. Вільний!
Після дозволу юнак у темній мантії підвівся й покинув трону залу з усмішкою на обличчі.

З тієї зустрічі пройшов тиждень. Однієї темної ночі у лісі, недалеко від селища Тюре, разом з ауканням сов роздались звуки швидкого бігу. Група адептів товариства білих магів від чогось утікала в лісові хащі. Серед них було декілька юнаків й двоє дівчат. Усі вони були з чарівними посохами й захисними амулетами. Також на кожному членові команди була характерна для білих магів білосніжна мантія з вишитими на грудях золотими сонцями, які слугують своєрідними знаками оберегами. Проте на-відмінну від самих білих чаклунів, їхні учні носили мантії довжиною до колін, а не до п'ят.
- Руд, за нами ще досі женуться?- запитала захекано рудоволоса дівчина.
Темноволосий хлопець озирнувся й помітив великого чорного ворона, що летів за ними.
- Нажаль так!
- Бісовий ворон! Все від нас не відчепиться!- гукнув один із хлопців й не помітив, як потрапив у чаклунську пастку. З під землі виріс великий колючий тин і схопив його.
- Сем!- прокричала дівчина з короткою стрижкою.
- Облиш його, Луїзо! Йому вже не допомогти!- відповів інший хлопець не зупиняючись, за їхніми спинами тим часом пролунало гучне тріщання лоз тину. Одна із чарівниць тієї ж миті залилась слізьми.