Шаховий король: білий король

○ ◇ ○ ПІШАК: ТАЄМНИЧИЙ СОЮЗНИК ○ ◇ ○

Наступного дня, хоч Ернест не сильно хотів бачити Джонатана після учорашньої не дуже приємної бесіди, але той усе ж таки прийшов разом зі своїм сином на ім'я Леонард. Джонатан попри всю свою любов та шану до свого короля, все ж одружився на одній із дочок якогось західного пана, у якого відбирав майно. Це був, скоріш за все, шлюб без кохання, адже батько дівчини просто віддав її в обмін на свою недоторканість. А народження Леонарда то взагалі чиста випадковість. Хоча Джонатан має за мету колись упрохати Ернеста взяти юнака на посаду командира королівської гвардії замість нього. Тому чоловік усіляко намагається схилити сина на бік свого правителя та водить його деколи з собою до королівського палацу.
Тільки увійшовши до тронної зали, Джонатан одразу схилив коліно перед Ернестом та грізно подивився на сина, щоб той повторив за батьком. Леонард мовчки теж схилив коліно перед першою особою королівства. Хоч юнаку не подобалось усе це, але він не міг нічого зараз вдіяти. Джонатан відзвітував, як завжди не дивлячись на свого короля.
- Мій королю, до мене дійшла звістка, що у південній частині Авердішу бунтівники збираються у святилищі Ольгерда аби розробити план як вас крадькома отруїти. Як мені відомо, це не члени організації "Біла Сова", а всього лиш окрема група не сильно впливових місцин.
Ернест, почувши звіт свого вірного посіпаки, тільки нахабно усміхнувся та підвівся з трону.
-Тоді сідлаймо коней та відправляємось прямісінько до святилища Ольгерда! Якщо ці нікчемні жуки наважились хоча б подумати здихатись мене, я здихаюсь їх до того, як вони встигнуть щось зробити. Ротредже, ти поїдеш зі мною, допоможеш мені з дечим. Й малого свого можеш узяти, йому буде корисно побачити, що буде, якщо піти проти свого короля. Леонард вже подумав відмовитись від такої прогулянки верхи, але утримався від розмови.
Невдовзі усі троє вже їхали верхи на конях містом. Наче нічого не віщувало біди, якщо не враховувати суцільний жах місцян, коли вони бачили короля. Усі люди утікали, намагаючись не потрапити під копита коней, які досить не спокійно пробігали вузеньку вулицю. Аж раптом під копита коня Ернеста ледве не потрапила маленька дівчинка, яка раптом упустила на дорогу свого плюшевого ведмедика та повернулась його підібрати. Проте її врятував її ж батько, різко схопивши на руки та відскочили у бік, подалі від королівського коня. Ернест потягнув за повіддя та зупинивши свого жеребця, грізно та презирливо глянув на чоловіка з дитиною.
- Тобі слід більше пильнувати свою доньку, щоб вона раптом не потрапила під копита чийогось коня! А особливо під копита мого коня!
Переляканий чоловік одразу ж схилив голову та почав вибачатись.
- Приношу свої великі вибачення, мій королю. Біль...Більше цього не повториться, обіцяю!
Ернест нічого не відповів та кивнув Джонатанові з Леонардом уперед головою, це означало, що вони можуть їхати далі.