Я сиділа у бібліотеці Денвілю, вкотре читала «Сутінки». Ця книга захоплювала мене атмосферою з якою вона була написана, аж до самих кісток.
Було доволі пізно, але охоронець Джо, як завжди дозволив мені у тиші почитати книги. Він знав, що вони були для мене цікавіші за реальний світ.
Дочитавши останню сторінку другої саги, «Новий місяць», я вирішила, що можна тихенько подивитися одну серію «Щоденників вампіра». Інколи мені здається, що я залежна від вампірів. Дійсно, усе пов'язане з ними. Улюблені книги про них, фільми та серіали не відрізняються нічим один від одного, але завжди потрапляють у саме серце.Я подивилася у свій шоппер та перед мною опинився хлопець. Років 20-и, високий привабливий брюнет з продовговатим волоссям.
- Я чимось можу допомогти? - я тихо запитала незнайомця, аби Джо нічого не почув. У відповідь, хлопець присів та подивився у мої очі.
- Будь ласка, помовч та не рухайся. - не розумію чому, але я зробила в точності, як він і промовив. Він підсунувся ближче до мене та я відчула його дихання, він вкусив мою шию та, через бісове навіяння, я нічого не промовила, навіть не пискнула. Він випивав мою кров та насолоджувався цією дією. За декілька хвилин, я мало не втратила свідомість, але він витер мою шию, дав випити якогось напою та знову подивився у вічі. - Ти нічого не згадаєш, ти просто заснула, але згодом прокинулася.Я кліпнула очима та зрозуміла, що я спала. Подивившись на годинник, я зрозуміла, що вже тридцять хвилин, як я повинна бути вдома.
- Нічого собі...як це я так... - потерши шию, я поклала свої речі у шоппер та пішла до виходу. - Доброї ночі, Джо.
- Тобі теж, Мелісса. Не варто затримуватися так пізно тут, небезпечно вночі так йти.
- Не переймайся, мені всього лиш потрібно перейти дорогу. Бувай. - я вийшла з бібліотеки та попрямувала додому.Напевно мене чекав Кай, який переліз через вікно. Майже кожної ночі він приходив до мого дому та залишався зі мною.
За 5 хвилин, я тихо піднімалася по сходах до своєї кімнати. Як я й казала, на моєму ліжку лежав Кай та роздивлявся мої постери, що були на стіні.- Невже, тобі не набридло передивлятися у сотий раз цю дурню? - з цікавістю, він перевернувся на бік та подивився на мене.
- Уяви собі, ні. Ти що знову тут робиш? - діставши свою піжаму, у вигляді футболки та шортів, промовила я.
- Сварка з мамою.
- Що на цей раз?
- Її не влаштовує спеціальність, на яку я вчуся.
- Ти звичайнісінькій програміст.
- От її це і не влаштовує.
- Я не маю сили говорити про те, ким ти будеш. Твоє життя, твоя професія. - я лягла на його коліна та закрила очі.
- Ти жахливий друг.
- Я знаю, Кай, знаю. - перемостившись на його грудину сказала я.
- Ти чому так пізно знову з бібліотеки прийшла? Тобі хіба немає чим зайнятися?Мою відповідь хлопець не отримав, я вже міцно та солодко спала.
Вночі я знову прокинулася від жахливого видіння у сні. Кай, як завжди, обійняв мене посильніше та прошепотів:- Ти знаєш, я поряд, спи.
Після цих слів, я знову солодко засопіла.
Ранок не відзначався нічим, від попередніх. Я прокинулася без Кая, від крику тата, що час йти у університет та пішла до ванної.
Я встала перед дзеркалом та провела гребінем, по гарному, доглянутому, коричневому волоссю, довжиною до пояса. Вмилася та пішла снідати. Татко знову приготував мою улюблену яєчню з овочами та каву.- Мені тебе підвезти?
- Сьогодні думаю так, я не маю жодних сил, аби йти самою.
- Ого, сьогодні дивний день, якщо ти цього хочеш.
- Як на мене, чудовий день. Поїхали!Ми поїхали у Коледж Денвілю, там вже стояла Джоанна. Вона старша від мене на декілька місяців та вчиться на тому ж факультеті, що і я. Факультеті перекладача.
- Дорого дня, містере Джонсон! - вона помахала нашій машині та підійшла ближче.
- І тобі, Джоанна. Слідкуй за цією дитиною, знову вчора прийшла пізно.
- По ній важко не побачити цього. Добре, удачі вам. - я вийшла з машини та ми попрямували на першу пару.
- Вас ніяк не бентежило, що я була поряд?
- Чого нас це має бентежити?
- Ви просто обговорювали мене, при мені ж.
- А що ми такого сказали? До того ж, ти мала до цього звикнути вже, давно.
- Йди до біса. - прошипіла я подрузі.
- Кінець тижня задався чудово. Мелісса Джонсон виведена з себе, вперше за місяць.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Твоє марне слово: Назавжди
AdventureВона викурювала останню сигарету на балконі, згадуючи події літа. Те, про що вона так сильно мріяла, стало її реальністю, що була пеклом посеред раю. Вона швидко отримала таке бажане кохання, але були наслідки, які згодом привели її до страждань. ...