Твоє марне слово: Назавжди

Епілог

Чотири місяці потому:

— Бісова Мелісса, де ти там є?! — чую крики з першого поверху своєї домівки.
— Зараз, хвилинку. — я вдихаю сигаретний дим та видмухую його у холодне швецьке повітря.

З низу чується шум, гал, крики новонароджених дітей Селіни і Девіда, передноворічня метушня...А мої думки далі повертаються у 31 серпня. Сьогодні рівно чотири місяці. Чотири місяці, як немає Крістофера поруч.

— Мелісса, ну ходи сюди, я не вправляюсь з дітьми та приготуванням столу до Нового року. Залишилась година! — Селіна піднялась до мене зі своїм сином Крістофером та встала позаду.
— Чотири місяці, Селіна...
— Маленька, я знаю, тобі важко. Але хоч в цей день, забудь, на одну ніч. — маленький Крістофер почав голосно плакати та я взяла його на руки.
— Що, карапузику? Змерз? — маленькі щічки стали червоними та ми пішли у дім.

Там була страшенно метушня. Вагітна Джоанна ніяк не могла повісити гірлянду на вікно, а Раян дискутував з нею. Андреа сиділа з маленькою дочкою Селіни, Емілі, та бавилась. А Кай голосно лаявся з директоркою дитячого будинку.

– Ця курка, не хоче привезти нам Терезу!

Тереза — маленька дівчинка з дитбудинку, яку Андреа та Кай хочуть удочерити. Дітей Селіни та Девіда назвали в честь померлих Емілі та Крістофера. У всіх все було так добре! Але не в мене. Великий пустий дім, золотий ретривер Ґолд і книги. Це все, що я мала. Я пішла вкладати спати малого та загубилася в часі. Все було так спокійно, що коли фурія Джоанна влетіла у кімнату я нічого не зрозуміла.

— 5 хвилини до Нового року! Побігли!

Я залишила малого та побігла за нею. Стіл вже був готовим, всі друзі сиділи гарно одягнені, добре, що я нашвидкоруч одягнула коротке чорне плаття на довгий рукав з вирізом та розплела волосся ще швидше.

— Десять! Дев'ять! Вісім! Сім! Шість! П'ять! Чотири! — викрикує Девід.
– Три! Два! Один!!! – долучились ми. – З НОВИМ РОКОМ!!!

Крики людей, салюти, та моє єдине бажання:

«Нехай, цей рік не буде таким гівняним.»

Дев'ять місяців потому:

«Вас вітає місто Денвіль!»

— Мам, ще скоро? — сонно протягує Марк.

Марк — семирічний, всиновлений мною хлопчик. Як тільки стукнув тиждень нашого спільного життя, це чудо почало мене називати «матуся». Він одразу мені сподобався. Темне волоссячко, милий, з такими ж темними очима, як і волосся, хлопчик, що обожнює читати. Мрія.
Сьогодні 31 серпня. Рік, як немає Крістофера. І місяць, як у мене є стосунки. Але які ж це стосунки? Гарний знайомий Девіда, який закоханий у мене по самі вуха, та й тримаю я його поруч тільки тому, що у мене є син, який обожнює його, і мені потрібна людина, яка допоможе забезпечити його.