Твоє марне слово: Назавжди

1

Я сиділа у бібліотеці Денвілю, вкотре читала «Сутінки». Ця книга захоплювала мене атмосферою з якою вона була написана, аж до самих кісток.
Було доволі пізно, але охоронець Джо, як завжди дозволив мені у тиші почитати книги. Він знав, що вони були для мене цікавіші за реальний світ.
Дочитавши останню сторінку другої саги, «Новий місяць», я вирішила, що можна тихенько подивитися одну серію «Щоденників вампіра». Інколи мені здається, що я залежна від вампірів. Дійсно, усе пов'язане з ними. Улюблені книги про них, фільми та серіали не відрізняються нічим один від одного, але завжди потрапляють у саме серце.

Я подивилася у свій шоппер та перед мною опинився хлопець. Років 20-и, високий привабливий брюнет з продовговатим волоссям.

- Я чимось можу допомогти? - я тихо запитала незнайомця, аби Джо нічого не почув. У відповідь, хлопець присів та подивився у мої очі.
- Будь ласка, помовч та не рухайся. - не розумію чому, але я зробила в точності, як він і промовив. Він підсунувся ближче до мене та я відчула його дихання, він вкусив мою шию та, через бісове навіяння, я нічого не промовила, навіть не пискнула. Він випивав мою кров та насолоджувався цією дією. За декілька хвилин, я мало не втратила свідомість, але він витер мою шию, дав випити якогось напою та знову подивився у вічі. - Ти нічого не згадаєш, ти просто заснула, але згодом прокинулася.

Я кліпнула очима та зрозуміла, що я спала. Подивившись на годинник, я зрозуміла, що вже тридцять хвилин, як я повинна бути вдома.

- Нічого собі...як це я так... - потерши шию, я поклала свої речі у шоппер та пішла до виходу. - Доброї ночі, Джо.
- Тобі теж, Мелісса. Не варто затримуватися так пізно тут, небезпечно вночі так йти.
- Не переймайся, мені всього лиш потрібно перейти дорогу. Бувай. - я вийшла з бібліотеки та попрямувала додому.

Напевно мене чекав Кай, який переліз через вікно. Майже кожної ночі він приходив до мого дому та залишався зі мною.
За 5 хвилин, я тихо піднімалася по сходах до своєї кімнати. Як я й казала, на моєму ліжку лежав Кай та роздивлявся мої постери, що були на стіні.

- Невже, тобі не набридло передивлятися у сотий раз цю дурню? - з цікавістю, він перевернувся на бік та подивився на мене.
- Уяви собі, ні. Ти що знову тут робиш? - діставши свою піжаму, у вигляді футболки та шортів, промовила я.
- Сварка з мамою.
- Що на цей раз?
- Її не влаштовує спеціальність, на яку я вчуся.
- Ти звичайнісінькій програміст.
- От її це і не влаштовує.
- Я не маю сили говорити про те, ким ти будеш. Твоє життя, твоя професія. - я лягла на його коліна та закрила очі.
- Ти жахливий друг.
- Я знаю, Кай, знаю. - перемостившись на його грудину сказала я.
- Ти чому так пізно знову з бібліотеки прийшла? Тобі хіба немає чим зайнятися?

Мою відповідь хлопець не отримав, я вже міцно та солодко спала.
Вночі я знову прокинулася від жахливого видіння у сні. Кай, як завжди, обійняв мене посильніше та прошепотів:

- Ти знаєш, я поряд, спи.

Після цих слів, я знову солодко засопіла.

Ранок не відзначався нічим, від попередніх. Я прокинулася без Кая, від крику тата, що час йти у університет та пішла до ванної.
Я встала перед дзеркалом та провела гребінем, по гарному, доглянутому, коричневому волоссю, довжиною до пояса. Вмилася та пішла снідати. Татко знову приготував мою улюблену яєчню з овочами та каву.

- Мені тебе підвезти?
- Сьогодні думаю так, я не маю жодних сил, аби йти самою.
- Ого, сьогодні дивний день, якщо ти цього хочеш.
- Як на мене, чудовий день. Поїхали!

Ми поїхали у Коледж Денвілю, там вже стояла Джоанна. Вона старша від мене на декілька місяців та вчиться на тому ж факультеті, що і я. Факультеті перекладача.

- Дорого дня, містере Джонсон! - вона помахала нашій машині та підійшла ближче.
- І тобі, Джоанна. Слідкуй за цією дитиною, знову вчора прийшла пізно.
- По ній важко не побачити цього. Добре, удачі вам. - я вийшла з машини та ми попрямували на першу пару.
- Вас ніяк не бентежило, що я була поряд?
- Чого нас це має бентежити?
- Ви просто обговорювали мене, при мені ж.
- А що ми такого сказали? До того ж, ти мала до цього звикнути вже, давно.
- Йди до біса. - прошипіла я подрузі.
- Кінець тижня задався чудово. Мелісса Джонсон виведена з себе, вперше за місяць.