Твоє марне слово: Назавжди

21

Нарешті я прокидаюся у теплих обіймах Крістофера. Я обережно потягнулася, бо думала, що хлопець спить.

— Доброго ранку, моє кохання. — він залишив поцілунок на моїх губах та притягнув ближче.
— Доброго. Ти чого не спиш?
— Я дивився на тебе. Але це не важливо... — я посміхнулася, а хлопець провів доріжку від моїх ключиць до грудей. — Сьогодні, ми проведемо цілий день один з одним та я покажу тобі, чим я займаюся, та як заробляю гроші.
— Ого. Це буде екскурсія по Батумі?
— Майже. Сходимо по магазинах, — хлопець швидко перекинув мене на себе та посміхнувшись, продовжив. — та купимо тобі телефон. Я вже маю, мені мама купила.
— Матусин синочок! — хлопець розсміявся та зкинув мене з себе.
— Не дратуй мене, Мелісса. Йди снідай.

Я швидко пішла одягатися та снідати. Марія зустріла мене на кухні та одразу протягнула каву.

— Як ти?
— Добре. А ви як?
— Я теж. Вибач, за вчора. Будь ласка, я дійсно не хотіла.
— Нічого не сталося, ви можете не перейматися.
— Якщо ти так кажеш, тоді тримай ключі. Віддай їх Крістоферу, поїдете у Батумі на цій машині.
— Добре, дякую! — я швидко допила каву та вибігла на двір, де стояв Крістофер.

Він швидко завів батькову машину та ми поїхали у місто. Заїхавши у його межі, хлопець одразу поїхав у торговий центр.
Крістофер відкрив мені двері та взяв за руку.

— Нарешті, я буду витрачати твої грошенята.
— Не радій так сильно. Ти ще будеш зі мною радитися.
— Що? Забудь про це. — хлопець швидко взяв мене за талію та прошепотів.
— Не забуду. Ще купиш собі якесь шмаття. Соромно потім буде. — я надула губи немов мала дитина та він посміхнувся. — Добре, я подумаю над цим. — переможне «так!», вилетіло з моїх вуст та ми піднялися по ескалатору.

Я швидко пройшлася по магазину та побачила декілька футболок та дві пари джинсів. Знайшовши свій розмір я пішла на касу.

— Швидко ти. — пирхнув хлопець, протягуючи карту.
— Це тільки перший магазин, любий. Дякую!

Наступний магазин був взуттєвий. Я пішла до кросівок, як хлопець мене зупинив.

— Мила, подивись ще на підбори.
— Навіщо? — я підняла брови та подивилася на хлопця.
— Скоро буде одна вечірка..
— Яку влаштовують дуже поважні та близькі люди..бла-бла-бла. — хлопець кивнув та посміхнувся. — Мені подобається, що ти дуже часто посміхаєшся сьогодні, Крістофер.
— Я не можу не посміхатися, коли ти поруч.. — у відповідь я протягнула хлопцю високі підбори, що фіксувалися ременцем на кісточці. — Ти знаєш, яке плаття будеш одягати?