Твоє марне слово: Назавжди

30

Крістофер Остін
Години, які ми летіли до Мелісси, тягнулись вкрай довго. Кожна хвилина здавалась годиною. А година здавалось вічністю. Та ось, ми приземляємося у бісовому Сідарвілі. Ми одразу взяли напрокат машину та понеслись до місця призначення. На вигляд чудовий, невеликий, маленький будинок. Доволі приємний на вигляд. Я б сказав, що він милий. Я немов у тому самому проклятому сні. Декілька хлопців пройшли на задню територію будинку. Там було чисто. В той час, ми разом з Девідом та Раяном намагалися тихо залізти у дім. Двері не піддалися одразу, а чого можна було очікувати? Зі злості та відчаю, я надавив на двері та вони мало не вилетіли. У будинку тихо та пусто. Хлопці, що були позаду нього теж вже зайшли. Я побачив деякі речі, навіть зброю, та вони були хаотично розкидані по будинку. Ніби ті, хто збирав їх, робив це на поспіх. Потім, ми побачили відкриті двері, що вели до низу. У підвал. Руки одразу спітніли та почали труситися. Але зброя все рівно впевнено трималась у них. Тихо-тихо спустившись, ми очікували побачити все, що завгодно. Кров, запах вербени, багато зброї, сліди від боротьби. Але не було нічого і нікого. Спочатку ми подумали: можливо це відьмовські штучки? Для цього була Емі, вона почала щось говорити, робити. Але як вона сказала, нікого немає. Вона б, як мінімум, відчула би. Але вона нічого не відчула. Селіна та Андреа стояли на верху. А Джоанну, ми відправили шукати житло. На всякий випадок.

Як тільки я зрозумів, що нікого немає, зброя одразу полетіла у стіну. Всі речі, що були у підвалі летіли у стіни. Крісло, маленький стіл, якась зброя, коробки, все. Потім, я впав на коліна та повітря стало бракувати. Я почав задихатися. І потім сльоза, яку я одразу змахнув зі своєї щоки потекла новою течією. Хто каже, що чоловіки не плачуть? Коли та, яка робить твоє життя кольоровим, чудовим та просто прекрасним, знаходиться в метрі від своєї смерті, а ти нічого не можеш зробити, ти будеш не просто плакати, ти будеш ревіти немов вовк. Сльози не будуть сходити з твоїх очей. А потім, якщо смерть її наздожене, ти будеш і ревіти, і заливати своє горе алкоголем. Ще й стільки часу, що життя бракуватиме. І коли ти вампір, ти будеш це робити вічно. Бо знаєш, що її ніхто в житті не замінить, що вона єдина, єдина від кого ти божевільний, від кого ти в захваті, єдина — на яку ти дивишся і бачиш усе. І минуле, яке було гірким без неї, і теперішнє, коли ти дихати без неї не можеш, і майбутнє, де ви маєте сім'ю, дітей, і ви вічно разом. Ти будеш плакати поки не будеш обезводненим. Поки вся вода, що знаходиться у твоєму організмі не вийде, до останньої крапельки. Бо ти просто не відчуваєш її тепла, дихання, обіймів, теплих вуст. І ні одна жива чи мертва душа у світі, не буде кращою за нею.